Олмейрова примха. Джозеф Конрад

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що це якісь араби їдуть одвідати сидня Лакамбу. Це спричинилося до багатьох безсонних ночей, витрачених на міркування, які ще підлоти надумують йому оці поважні люди. Нарешті, коли всі надії, здавалося, вмерли, він зрадів, почувши Дейнів голос. Хоч Дейн дуже хапався побачити Лакамбу, і Олмейр відчув занепокоєння, бо не вірив у приязнь Лакамби до нього. Проте Дейн вернувся кінець кінцем. Очевидячки, має намір виконати свою умову. Сподіванки його ожили знов, і цієї ночі Олмейр міцно спав, тоді як Ніна стежила за розгніваною річкою, що під бичем зливи бігла прудко до моря.

      Розділ VI

      Дейн не дуже барився, перепливаючи річку після того, як залишив Олмейра. Зсів на березі біля купки хаток, що належали до резиденції самбірського раджі. Тут, певно, когось чекали, бо ворота стояли відчинені, й люди зі смолоскипами в руках напоготові були проводити гостя похилим дерев’яним помостом, що вів до більшого будинку, який посідав сам Лакамба й де обговорювалися та вирішувались усі державні справи. В інших будівлях жили численні жінки та родина владаря.

      Оселя Лакамбова містилась у міцній будівлі з грубих дошок на високих палях, з верандою із розщепленого бамбуку, яка оточувала весь будинок, і неймовірно високою гостроверхою покрівлею з пальмового листя, що спиралася на почорнілі від диму численних смолоскипів крокви.

      Будівля стояла рівнобіжно річці одним боком до шлюзу, звідки йшов похилий поміст просто до дверей. Під нерівним освіленням димних смолоскипів Дейн угледів невиразні постаті озброєних людей у чорному затінку праворуч. З їхнього гурту вийшов Балабатчі, щоб одчинити двері, і Дейн увійшов до раджевого покою, де той приймав численних своїх одвідувачів. Це була приблизно третина всієї будівлі, відокремлена від решти помешкання важкими запонами з європейської тканини. Біля самої запони стояло велике крісло з якогось чорного дерева, прикрашене різьбленими візерунками, а біля нього незграбно змайстрований стіл. Поза цим кімнату умебльовано лише силою мат. Ліворуч од входу стояли грубі козла, до яких прихилено було три рушниці з приладженими до них баґнетами. У затінку під стінкою особиста охорона Лакамбова – усе родичі або приятелі – спали безладною купою брунатних рук, ніг та різнобарвних уборів, часом порушуючи тишу випадковим хропінням або стогоном. На столі стояла під зеленим дашком європейська лампа, освітлюючи Дейнові все в покою.

      – Щасливий вітати тебе тут і запропонувати відпочинок, – мовив Балабатчі, запитливо дивлячись на Дейна.

      – Мені треба поговорити з раджею, – відповів Дейн.

      Рухом висловивши згоду, Балабатчі повернувся до мідяного ґонґу, що стояв під козлами, й двічі з силою вдарив у нього.

      Лункий дзвін розбудив охорону. Хропіння ущухло, розкидані ноги підтяглись, уся купа заворушилась і поволі почала набувати вигляду окремих людей, які, позіхаючи, протирали заспані очі. Поза запоною ви-бухла жіноча балаканина. СКАЧАТЬ