голосом. Абдула, твердо переконаний, що відбулися далеко крупніші операції, приймав, проте, ці інформації з усіма ознаками чемного здивування. Тоді обидва розходились, араб – кленучи в душі хитрого собаку Балабатчі, а сам Балабатчі простував далі запорошеною стежкою, похитуючись і задравши догори ріденьку сиву борідку та скидаючись на цікавого цапа, що вирушив кудись у шкоду. А за кожним його рухом стежили цікаві очі. Джім Енг, угледівши здалека Балабатчі, струшував з себе апатію, властиву затятому курцеві опію, і шкандибав назустріч значній цій особі, гостинно запрошуючи завітати до його оселі. Але стриманості Балабатчі не могла навіть подолати мішанина міцного джину з запевненнями в щирій приязні простодушного китайця, і Джім Енг, так і не дізнавшись новин, мусів визнати себе переможеним і сидів, сумно дивлячись на порожню пляшку та на постать самбірського державного мужа, який похитуючись простував своїм шляхом, що звичайно доводив його до Олмейрової садиби. З того часу, як Дейн Марула замирив білого свого приятеля з раджею, одноокий дипломат знов зробився частим гостем у оселі голландця. На величезне незадоволення Олмейрове, він здибував його повсякчас, або як він з байдужим виглядом шкандибав верандою, або прокрадався передпокоєм і взагалі несподівано з’являвся у різних кутках, завжди готовий розпочати конфіденційну розмову з місіс Олмейр. Боявся лише самого господаря, ніби непевний, чи не виллються почуття до нього білої людини несподіваним стусаном. Та кухонне накриття було улюбленим його місцем, і він зробився звичайним гостем там, цілими годинами сидячи навпочіпки поміж заклопотаних жінок, спершись підборіддям на коліна й обхопивши тонкі ноги худими руками, тоді як єдине його око неспокійно позирало навкруги – справжнє втілення сторожкої потворності. Не раз хотів Олмейр поскаржитись Лакамбі на настирливість першого його міністра, та Дейн Марула розраджував його.
– Ми слова не можемо промовити, щоб він не чув, – нарікав Олмейр.
– Тоді приходь розмовляти до мене на бриг, – говорив зі спокійною посмішкою Дейн. – Але краще хай він залишається тут. Лакамба вважає, що він багато знає. Можливо, султан гадає, що я можу втекти.
Краще хай уже одноокий крокодил гріється на сонечку в твоїй садибі, туане.
І Олмейр незадоволено поступався, бурмочучи невиразні загрози, що колись таки викине геть нахабу, й зі зненавистю дивлячись на старого дипломата, що з спокійною настирливістю сидів біля його родинного огнища, де варився рис.
Розділ V
Кінець кінцем хвилювання в Самбірі заспокоїлось. Мешканці його звикли до того, що поміж Олмейро-вою оселею та об’якореним біля протилежного берега бригом частенько сновигали човни, а обговорення гарячкової праці Олмейрових човнярів перестало одривати від домашніх обов’язків жінок селища. Навіть одурений у своїх сподіванках Джім Енг облишив турбувати затуманений свій мозок торговельними таємницями
СКАЧАТЬ
