Олмейрова примха. Джозеф Конрад

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ голосно засміявся на цю думку, але враз споважнів і за якоїсь дивної асоціації почав міркувати, за яку ціну може продати дівчину Буланджі. Журливо похитав головою, згадавши, що зажерливий Буланджі відмовився продати цю саму Таміну за сто доларів лише кілька тижнів тому. Тоді зненацька спостеріг, що, поки він міркував, човен однесло течією далеко вниз. Одкинувши сумні думки з приводу скнарості Буланджі, взявся за весла й, ударивши ними кілька разів, пристав біля причалу раджевої садиби.

      Сьогодні, як і весь останній час, Олмейр вештався на березі, доглядаючи за працею біля човнів. Нарешті він зважився. Прочитавши з старої Лінгардової записної книжки уривки деяких інформацій, він надумав відшукати золоті розсипи, такі багаті, що треба лише нахилитися, аби взяти незчисленні скарби й здійснити нарешті юнацькі свої мрії. Потребуючи допомоги, мусів поділитися своїми відомостями з Дейном Ма-рулою і взяти до спілки Лакамбу, який обіцяв свою допомогу, якщо йому дадуть певну частину скарбів. Олмейр приніс в офіру свою гордість, честь і відданість урядові задля неймовірних труднощів, якими загрожувала експедиція, опріч того, ще й засліплений блискучими наслідками, які дасть ця неприємна, але потрібна спілка. Небезпека була величезна, але Ма-рула мав безоглядну відвагу, а люди його скидались у цьому на свого господаря, та й допомога Лакамби забезпечувала успіх. Останні два тижні, захоплений лаштуванням до експедиції, Олмейр, немов сновида, тинявся поміж робітників та невільників. Практичні міркування, як лагодити човни, перемішувались у нього з мріями про нечувані скарби, і всі невигоди сучасного, пекуче сонце, багнисті нездорові береги річки зникали в блискучому видиві пишного майбутнього для його й Ніни. Він ледве чи бачив цими останніми днями Ніну, хоч образ улюбленої дочки панував увесь час у нього в уяві. Не звертав уваги й на Дейна, чия постійна присутність у його оселі зробилася для нього звичайною справою, тепер, коли їх з’єднували спільні інтереси. Зустрічаючи молодого ватажка, він неуважно вітався з ним і йшов собі далі, певно уникаючи його, прагнучи забути осоружне сучасне за працею, або поринувши у мрії, коли думки залітають понад верхівки пальм, линучи на величезних білих хмарах на захід, туди, де рай Європи чекає на майбутнього східного мільйонера. І Марула тепер, коли умову було складено й усі справи обговорено, не шукав товариства білої людини. Але Дейн завжди никав біля оселі, хоч рідко лишався довго на березі. Щоденно відвідуючи білу людину, малайський ватажок волів тихенько прослизнути крізь головний передпокій дому й вийти до саду позад його, де горіло багаття під кухонним накриттям і гойдалися над ним казани з рисом під дбайливим доглядом господині. Обминаючи це накриття з його чорним димом та гомоном ніжних жіночих голосів, Дейн повертав ліворуч. Тут, край бананової плантації, росла купка бананів та мангових дерев, утворюючи затінок. Кілька кущів зовсім відокремлювали це місце від усього світу, й лише коли-не-коли сюди линув гомін голосів невільниць СКАЧАТЬ