Унія. Володимир Єшкілєв

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ лопнув. Куля дзвінко пройшлася столом, перевернула кілька кубків й глухо хлюпнула. Певне нирнула до вепрового чрева.

      – До бою! – скомандував Немирич, оголив шаблю й повів решту охоронців до бічної прибудови. Вхід до неї з боку зали закривала шкіряна завіса. За нею немов вдарили у котли50 – невидимі стрільці пальнули один за одним, влучили в драбів; сенатор лише чудом уникнув кулі. Він одним замашним ударом розрубав завісу й тим викрив позицію нападників, скупо освітлену лампадкою. Збойці поставили здоровенну скриню поперек прибудови і стріляли, поклавши мушкети на її накривку.

      – Це севруки! – впізнав трактирний.

      Леваї майже не цілячись, першим ж пострілом розніс голову нападникові, який необачно висунувся з-за накривки – певно, перезаряджав мушкета. Виговський перехрестився на ікони, перед якими горіла помічна лампадка, й приєднався до Немирича. Вони обійшли скриню з двох боків, але за нею вже нікого не було.

      – Бісів тать, – сплюнув писар, відтак насторожився: – Звідки дим?

      – Треба виходити, бо нас тут спалять, – сенатор принюхався, озирнувся на залу, куди вже почали збігатися жінки і трактирні служки; потім знаком послав до дверей драба з алебардою.

      Той перехопив зброю як для атаки, дико ґаркнув і вискочив у двір. Тієї ж миті, ледь розминувшись з алебардником, до прибудови влетіла стріла та встромилася в злощасну скриню. Крізь розчинені двері були видні розкидані двором смолоскипи та чиєсь розпластане на снігу тіло.

      Немирич заклав шаблю за пояс й двома руками зірвав зі скрині накривку. Захистившись нею, наче щитом, сенатор вибіг з трактиру, а за ним, пригинаючись, рушили Виговський, драби, Мечислав та Леваї. Ще одна стріла пролетіла над головою трансільванця, але нікого не зачепила.

      Підпалені смолоскипи лежали на стайні, але сніг не підпускав полум’я до соломи. Зате одна з карет палала, наче ватра.

      «Так от звідки дим!» – зрозумів син підстарости. Через огорожу тим часом перелазили нові нападники, а перед брамою йшов справжній бій: там рубилося зо два десятки бійців, серед яких вирізнялася постать Креховецького. Мечислав лише на мить зупинив погляд на здоровані, що орудував алебардою, й побіг за Виговським. Той намагався перехопити гультяїв, що виводили зі стайні коня. Миршаві, одягнені у лахміття, вони не виглядали на воїв. Побачивши озброєних шляхтичів, ті залишили свою здобич і забігли до стайні.

      Виговський обігнув ошалілого огира, підібрав смолоскип, кинувся за ними. Хтось штовхнув Мечислава, той впав, борзо перевернувся на спину й побачив Леваї. Трансільванець мовчки показав на стрілу, що встромилася в сніг поряд із сином підстарости. Мечислав кивком подякував жупанникові, підвівся й пригинаючись рушив до стайні. Він поспів туди вчасно – миршаві кидали в писаря всім, що попадало під руку, намагаючись не підпустити до себе. Метальний ніж звично ліг у долоню сина підстарости. Ніж був гладенькою рибкою – теплою, зігрітою біля тіла й, можливо, тому насиченою його, Мечислава, волею. Ніж не хотів залишати руку, але воля господаря змусила його відірватися від пальців, СКАЧАТЬ