Унія. Володимир Єшкілєв

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ та Вишневецьких. Ще з часів Яґеллонів магнати притримувалися неписаної угоди, згідно з якою «Чворакій» не підпадав під юрисдикцію жодного з сильних світу сього. Тут було визнане місце для зустрічей і перемовин, а господар платив лише королівські податки.

      Про нього також ходили легенди. Звався він Зорка, носив на голові щось подібне до ярмулки, проте євреї Зорку за свого не визнавали. Називали його циганом та підозрювали у поганстві. Сусіди втратили лік Зорковим рокам. Діди пам’ятали, що за дитячого віку бачили його з сивою бородою. Хоча в ті часи за дідів правили й сорокарічні, Зорка без перебільшення був міцним дубом. Подвір’ям бігали його правнуки, але після смерті чергової дружини він взяв за себе тринадцятирічну і зробив з нею свіжого сина. Трактиром вже давно опікувалась родина його первістка, проте старий продовжував пильнувати справу та не забував, що там, де вичерпується сила патріарха, починаються свари і зникають гроші. А якщо в окрузі заводилася гультяйська ватага, Зорка ставав на чолі сімейного рушення, надягав мисюрку і черлену кольчугу, сідав на здоровенного огира Османа та переслідував волоцюг не згірше за шляхетську облаву.

      Виговський не вперше зупинявся в «Чворакію», тут знали і його батька. Попри ранній час сам Зорка, одягнений у чорний з сріблом кунтуш, вийшов зустріти гостей. Цілий загін його онуків розбігся подвір’ям: хтось розпрягав коней та відводив їх до стайні і конов’язі, хтось розпалював велику піч у прибудові, хтось підносив чарку вершникові, хтось струшував сніг з карети – робота знайшлася всім.

      На верхніх поверхах почалася жіноча біганина, розвеселилися і застрибали навколо приїжджих кудлаті пси.

      Зачувши, що валку очолює цілий сенатор, трактирник наказав піднести до великої карети золотого кубка з оковитою та круглу хлібину, ще гарячу. Підносила юна дружина, котра з такої нагоди одягнула намиста та підбиту шарлатом шубу з лисячого хутра.

      Немирич із доречними словами прийняв кубка, під схвальні вигуки Зоркових родичів випив до дна, широко перехрестився та закусив хлібом. За ним Виговський з Демковичем-Креховецьким та Мечиславом також спробували оковитої, лише кубки їм піднесли срібні.

      – Хто там у тебе? – запитав писар у Зорки, зауваживши жеребців при конов’язі.

      – Якісь севруки43, – знизав плечима той.

      – Давно приїхали?

      – Ще з вечора. Якраз перед вами встали з-за столу і спати пішли.

      – Ще хтось є?

      – Законники перехожі44, – Зорка кивнув на кріплення каретного полозу. – На лижві стояк тріснув. Треба міняти.

      – Треба, – погодився писар. – А що на дорогах?

      – Безладдя.

      – Татари?

      – Гулящі люди. Велика ватага пройшла Дністром з півдня.

      – Яка велика?

      – З півсотні, є і комонні.

      – Далеко вони тепер?

      – А хто їх зна, – знову знизав плечима трактирник і перепитав: СКАЧАТЬ