Унія. Володимир Єшкілєв

Чтение книги онлайн.

      Заскочений красномовством жупанника, син підстарости забув про нудоту, присів і надав свою голову до огляду. Леваї довго вивчав садно, бурмотів незнаною мовою та проводив пальцями складні маніпуляції.

      – У вас крутиться в голові? – нарешті запитав він.

      – Трохи є.

      Трансільванець відійшов від ліжка і звернувся до Виговського:

      – Я б не рекомендував пану найближчих три доби сідати на коня. Слизові комори в його голові розхитані й, як виглядає, не витримають дорожнього трясіння.

      – Це зле, – гмикнув Креховецький.

      – Доведеться залишити його тут, – сказав писар.

      – На поталу латинникам? – похитав головою здоровань. – Не буде такого.

      – Ми не маємо для нього ані карети ані котчії.

      – То позичимо візка в електора. Довеземо його до Чуднова, а там або зможе їхати верхи, або залишиться в наших. Чуднов – містечко православне, латинники там не в більшості. Та й Заславські нам не вороги.

      – Нам було б ближче низом, через Подолію і Брацлавщину, – зауважив Виговський. – Тепер є нова дорога з Винниці.

      – Для того, щоб їхати низом, треба мати гетьманську охорону, – не погодився Креховецький. – Там тепер гуляє товариство, що було під Гунею. Кажуть, що весело гуляє, ріже всіх, хто підвернеться. Нехай пан Бог боронить, безпечніше через Чуднов.

      – Я можу дати заставу за котчію, – озвався син підстарости.

      – Диви, який багатій, – розсміявся здоровань. – Думаю, що пан Штефанович за оренду багато не заправить. Але годувати його кучера прийдеться за ваші, пане, гроші.

      – Я готовий.

      – Тоді на ранок добудемо якусь пристойну повозку. Діло я кажу, пане Іване?

      – Діло, діло, – видно було, що думки Виговського далеко. – Мусимо йти.

      – А якби сіли з нами за стіл, пане Іване? – запропонував Креховецький. – Та й пан Янош, бачу, ще не споживав дарів Господніх на днесь. Марічка незле куховарить.

      – Нема на те часу, – похитав головою писар. – Хоча за пана Яноша казати не буду, може він й лишиться.

      Виговський сам-один вийшов з обителі німфи. Джура з двома кіньми чекав на нього біля «Корабели». Ще зранку писарю передали пропозицію Немирича зустрітися в цитаделі. Виговський радше б посидів у гостинному домі електора, розповідаючи його донькам про війни та виправи, але від зустрічі в Шпитальній вежі в нього залишилось відчуття недомовленості.

      Писар вже шкодував, що сказав більше, аніж варто казати людині, з якою маєш лише першу серйозну розмову. З іншого боку, сказано було не до кінця, виклад його думок збили запитання сенатора про якусь химеру на Масловому Ставі.

СКАЧАТЬ