Унія. Володимир Єшкілєв

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ нашої віри, якими дифірамбами вітали сходження на кафедру Могили. Й де тепер ті сподівання?»

      З цими думками в’їхав він до цитадельної брами, пройшов крізь натовп княжих клієнтів та благородних жебраків. Знайомими переходами попрямував до княжого палацу, показав охороні записку і зійшов на Шпитальну вежу.

      Немирич чекав на нього у самому центрі круглого приміщення. З нього можна було писати картину з козаком Мамаєм – голена голова, вуса, шитий золотом буфль та широко розкинуті поли дорогоцінного каптана. Новий кальян, менший і прикрашений індійськими лалами, обмацував склепіння цівкою диму.

      – Я чув, що у місті татьба приключилася, – мовив сенатор, лише Виговський переступив поріг.

      – Коли благородні з’їжджаються на свято, то й гультяї до того підтягуються.

      – А можна й інакше сказати: благородні підтягують гультяїв.

      Виговський вирішив за краще змовчати.

      Після недовгої паузи Немирич повідомив:

      – Кажуть мені, що ти хочеш збойців37 на Запоріжжя вивезти.

      Виговський зауважив, що сенатор звертається до нього на «ти» й не додає «пан».

      – Моїх одновірців, що потрапили у халепу, – виправив він, додавши голосу належної твердості. – Й не на Запоріжжя, прошу пана, а в землі Київського воєводства. Тут папіжники на них усіх псів навішають, розбиратися не будуть.

      – Але ж ти не кажеш, що вони не збойці.

      – Той, кого вбили, сам був винним. Увірвався з ватагою до шляхетного дому, зчинив скандал, звинуватив православного лицаря в єресі та намагався убити його та господиню дому. Мій одновірець оборонявся, а інший рятував господиню.

      – Темна історія, – Немирич повернувся до кальяну.

      – Може запросите сісти?

      – Сідай, – погодився сенатор.

      – Пан Штефанович розбирався з цією пригодою, – на всяк випадок повідомив писар, коли зібрав розкидані подушки і вмостився на них по турецьки. Кіраса не давала зігнутися і тиснула на стегна.

      – І про протекцію пана електора мені відомо, – кивнув Немирич. – Але від того сія, як ти кажеш, пригода не стає світлішою, чи не так? Князеві вже доповіли. Він у великому гніві.

      – На ранок нас тут не буде.

      – Не випустять, – похитав головою сенатор. – При обох брамах поставлені княжі наглядачі. Пильнують.

      Виговський задумався. Краєм ока побачив, що Немирич на нього дивиться.

      «Ну й навіщо ти мені це все розповів?» – подумки запитав він сенатора, а вголос мовив:

      – За нами правда, Бог поможе.

      – Виходить на те, що окрім Божої помочі стратегеми у вас немає, – підсумував Немирич.

      – Будемо міркувати.

      – Міркуйте, – сенатор заплющив очі; це, серед іншого, могло означати, що розмова закінчена.

      Виговський підвівся, начепив СКАЧАТЬ