Унія. Володимир Єшкілєв

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ людина, – зітхнула Скибицька, й в кутиках її очей блиснули сльози. – Якщо вже на те пішло, то це ми з Яном маємо перед вами вибачитися.

      – Та це дурниці, – вражений чутливістю німфи, син підстарости спробував дотягнутися до її білої ручки. Проте біль в потилиці миттєво нагадав про себе, а до нього приєдналися бридке запаморочення та нудота. Служниця вчасно підставила тацю.

      – Ви поки що лежіть, лежіть, не рухайтеся, – зачастила Скибицька. – Ян відразу не зрозумів, що ви кинулися мене захищати, ну то й зачепив вас трохи. Вибачте йому, він нічого проти вас не мав, просто все так раптово відбулося.

      – Я не маю жодних претензій, – запевнив Мечислав. – До речі, я лишив кобилу біля «Корабели».

      – Вона у моїй стайні і з нею все добре, не хвилюйтеся.

      – Я заплачу за фураж.

      – То ми вирішимо.

      – Я радий, що потрапив не лише до ангела у жіночій подобі, але й до пристойного дому.

      – А ще, пане, я насмілилася, перепрошую, трохи позичити у вас грошей, – сльози висохли, посмішка німфи набула обіцяючої чарівності. – Бо ті княжі драби побачили мертвого Даниловича і почали погрожувати Янові трибуналом. Я тоді вже послала Марицю, – кивок у бік круглолицьої, – до пана електора, він наш приятель. Але то треба було відразу дати тим драбам трохи талярів, аби вони не вчинили шуму й не потягнули Яна до каземату. То я взяла у вас три дукати. По одному на кожного з бісових нишпорок, прошу пана. Ви ж розумієте, що вбивство шляхтича з такого відомого роду – то не є щось буденне. Хоча він й не був зовсім законним сином і родина його не визнавала, але він мав королівську грамоту на герб. За ним по суду закріпили маєтності та привілеї, того всього його мати Анна добилася. Вона, слава богу, вже на тім світі, але його сестра та ще псярка. Вона живе у Калуші, й поки дізнається, то пройде час. Але пан електор казали, аби ви з Яном їхали з міста негайно.

      – А я тут до чого?

      – Пан електор Штефанович всю цю справу ретельно розібрав і сказав чого нам усім варто очікувати. Позаяк ви, пане, під час бійки відступилися від тих гультяїв – а ви ж відступилися, правда – і перейшли на наш із Яном бік, то трибунал розбиратися не буде й долучить вас до свого рішення. Та й калуська поганка подасть свої рочки30 на всіх нобілів, що були у домі й мали при собі зброю. Вас, зрозуміло, рано чи пізно виправдають, але на то піде час та купа талярів. І доведеться вам сидіти у князя в спіжарні31, а може й в підземному казематі. Навіщо ж вам, молодому і такому гарному, втрати в здоров’ї?

      – Але куди я тепер поїду? Хіба до рідних пенатів, у Хирлицю?

      – То вже все вирішено, ви не турбуйтеся, – посміхнулася Скибицька. – Ми з Яном часу не гаяли. Пан електор сказав, що той пан Виговський, з яким ви познайомилися дорогою сюди, вже завтра, не чекаючи на весілля, відправиться до Корсуня. Пан електор вже розповів пану Виговському про цей прикрий випадок. А Виговський, як і пан електор, однієї з Яном і вами віри, ходить до грецької церкви та доброго русинського роду. Він радо допоможе одновірцям проти папіжників.

      – А ви, панна?

      – Я СКАЧАТЬ