І не лишилось жодного. Агата Кристи

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Девону. Я живу в східному Девоні, на кордоні з Дорсетом.

      – Тут дуже гарно, – промовила Віра. – Пагорби, червонозем і все таке зелене й квітуче.

      Філіп Ломбард критично зауважив:

      – Дещо закрито… Мені подобаються вільні простори. Там, де видно, що відбувається навколо…

      – Певно, ви побачили трохи світу? – звернувся до нього генерал Макартур.

      Ломбард знехотя знизав плечима:

      – Та довелося поблукати світами, сер.

      «Зараз запитає, чи був я на війні, – подумав він. – Ці старі військові завше питають».

      Але генерал Макартур і словом не обмовився про війну.

      ІІ

      Вони виїхали на звивистий пагорб і спустилися зигзагоподібним шляхом до Стіклгевена: це була просто купка будиночків з одним-двома рибальським човнами, витягнутими на берег.

      У вечірній заграві вони вперше побачили на півдні Солдатський острів, що здіймався над морем.

      Віра здивувалася:

      – Далеченько.

      Вона уявляла його по-іншому: поруч із берегом, з чудовим білим будинком на пагорбі. Та будинку взагалі не було видно, тільки чіткий обрис скелі, що нагадувала гігантську голову. У ній було щось зловісне. Віра злегка здригнулася.

      Біля невеликого трактиру «Сім зірок» сиділо троє людей. Було видно згорблену фігуру старого судді, прямий силует міс Брент і поруч іще якогось кремезного, грубуватого на вигляд чоловіка, який підійшов до прибулих.

      – Я подумав, що треба й вас почекати, – сказав він. – Попливемо разом. Дозвольте представитися. Мене звати Девіс. Я із Наталя. Південна Африка – моя батьківщина, ха, ха.

      Він весело розсміявся.

      Суддя Ворґрейв подивився на нього з явною неприязню. Здавалося, він попросить його покинути залу суду. Міс Брент міркувала, чи до вподоби їй люди з колоній.

      – Можливо, хтось із вас перехилить зі мною чарочку перед тим, як сядемо на судно? – гостинно запитав містер Девіс.

      Ніхто не прийняв його пропозицію, тому містер Девіс повернувся і підняв пальця.

      – То не затримуйтеся. Наші любі господарі чекають нас.

      Він зауважив дивне напруження на обличчях інших. Нібито згадка про господаря та господиню справила на гостей дивний паралізуючий ефект.

      У відповідь на Девісів жест пальцем рибалка, що сидів неподалік, опершись на стіну, наблизився до них. Його розкачування під час ходьби видавало справжнього моряка. У нього було обвітрене обличчя і темні очі з ледь ухильним поглядом. Він говорив із м’яким девонським акцентом.

      – Ви готові вирушати, леді та джентльмени? Човен чекає. Ще двоє чоловіків добираються машиною, але містер Оуен казав не чекати їх, бо хтозна, коли саме вони можуть приїхати.

      Уся компанія піднялася, і гід повів їх до кам’яного молу. Збоку був пришвартований моторний човен.

      Емілі Брент сказала:

      – Невеличке суденце.

      Власник човна запевнив:

      – Човен СКАЧАТЬ