Карта днів. Ренсом Риггз

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ незайманість раніше, ніж отримав водійське посвідчення, то ти був невдахою. Що, звісно, звучало по-ідіотськи – але важко не вбити собі в голову таку дурню, якщо чуєш її постійно.

      – Це означає, що ти розбірливий у почуттях, – зробила висновок Емма. – Я високо ціную це, – і вона глянула на мене одним оком. – І мене це ніяк не засмутить. Я певна, що це… – вона провела по воді пальцем, і за ним потягнувся паровий слід, – у тебе не назавжди.

      – Еге? – вичавив я із себе, а по всьому моєму тілу прокотився легкий нервовий дрож.

      – Час покаже, – відповіла вона, знову стаючи на ноги. Не відриваючи від мене погляду, вона все дивилася й дивилася на мене, аж поки в якийсь момент ми не опинилися у воді вже поруч, а наші руки не з’єдналися та ноги не переплелися під водою. Та перш ніж щось іще встигло переплестися чи з’єднатися, ми почули крики, і я побачив, як пані Сапсан та Горацій махали нам із берега.

***

      – Це Г’ю, – сказав Горацій, передаючи мені мій телефон, коли я вискочив із прибою.

      З голови капала вода, тому я не притуляв мобільник до вуха:

      – Алло?

      – Джейкобе! Твої дядьки прокидаються! Батьки, здається, теж!

      – Буду за п’ять хвилин, – відповів я. – Тільки затримай їх.

      – Спробую, але поспішіть! – відповів Г’ю. – Я не маю того пилу, а твої дядьки сердиті!

      І тоді всі ми, хто міг бігти, побігли.

      Бронвін понесла Олівію. Пані Сапсан, котра добре вміла тільки ходити чи літати, але не бігати, звеліла нам продовжувати без неї. Уже озирнувшись, я побачив, як вона пірнула в море та зникла у хвилях, а за мить на поверхню сплив лише її одяг, а вона сама вилетіла з води у вигляді пташки та залопотіла крилами над нашими головами в напрямку мого дому. Щоразу, коли я бачив, як вона подібним чином міняє свій вигляд, мені хотілося плескати в долоні та кричати від захоплення, але наразі я стримався – на той випадок, якщо раптом якісь звичайні нас бачать, – та побіг далі.

      Коли ми добігли до вхідних дверей, то були всі спітнілі, у піску та захекані, але приводити себе до ладу часу не було. Крізь гаражні двері було чути розгнівані голоси моїх дядечків. Передусім нам треба було потурбуватися про них, інакше старенька місіс Мелловруз могла почути галас та викликати копів.

      Щойно ми опинилися всередині, як я кинувся до гаража та почав вибачатися перед дядьками за завдані їм незручності. Вони були злі, спантеличені та налаштовані войовниче, і вже за якусь хвилину після початку моєї перепрошувальної промови вони повільно та незграбно продефілювали повз мене всередину будинку. У холі на них чекала пані Сапсан, озброєна лиш своїм пір’ям та пронизливим поглядом, і невдовзі обидва дядечки були вже тихі, спокійні та податливі, як «Плей-До»11. Їхній розум так легко піддався стиранню пам’яті, що я був майже розчарований. І, коли вони вже перебували наче в наркотичному кумарі, у стані, котрий настав після стирання та був дуже підхожим для навіювання, пані Сапсан дозволила мені з ними поговорити. Я посадив їх на кухні на табурети навпроти себе та повідомив, що останні двадцять чотири години були нічим СКАЧАТЬ