Карта днів. Ренсом Риггз

Чтение книги онлайн.

      На мить мені здалося, що в моїх батьків був такий вигляд, наче вони побачили привида. Можливо, події вчорашнього вечора в їхніх головах до цього моменту були заблоковані. Таке іноді може траплятись, коли якась окрема подія аж настільки не співвідноситься з концепцією реальності якоїсь окремої людини.

      – Про що ти кажеш? – запитала матуся тремтячим голосом.

      Здавалось, нічого вже не залишалося, крім як познайомити їх із моїми друзями.

      – Хочете їх побачити? – спитав я. – Знов?

      – Джейкобе, – вимовив батько загрозливим тоном.

      – Вони тут, – сказав я. – Клянусь, вони безпечні. Лиш… спокійно, окей?

      Я відчинив двері та впустив до кімнати Емму. Вона тільки й устигла що сказати «привіт, пане та пані Портман», як моя матуся заверещала.

      До кімнати увірвалися пані Сапсан та Бронвін.

      – Що сталось? – спитала пані Сапсан.

      Моя матуся сильно відштовхнула її – по-справжньому таки відштовхнула пані Сапсан: «Геть. ГЕТЬ!» Я бачив, що Бронвін ледве стримала себе, щоб не вхопити мою матусю та не запустити нею в стіну.

      – Меріен, заспокойся! – гукнув тато.

      – Вони тебе не скривдять! – вигукнув і я.

      Я спробував схопити її за плечі, але вона вирвалась із моїх обіймів та рвонулась із кімнати.

      – Меріен! – знову гукнув мій тато. Але, коли він спробував побігти за нею, Бронвін схопила його за руки. А він був іще надто слабкий після дії пилу, щоб із нею битися.

      Я помчав за матусею сходами вниз. Вона забігла на кухню та схопила ніж для м’яса. Тут зі сховку повиходили й інші дивні та – оскільки вона, ставши спиною до холодильника, розмахувала ножем – обступили її з усіх боків, на достатній віддалі від її зброї.

      – Спокійно, місіс Портман! – вигукнула Емма. – Ми не завдамо вам жодної шкоди!

      – Геть від мене! – заверещала матуся. – Боже. Боже!

      Можливо, причиною тому була Олівія, котра підкрадалася до неї по стелі, – дівчинка знайшла в гаражі рибальську сіть та збиралась кинути її зверху на мою матусю, – чи голос Міларда, котрий пролунав із наче завислого в повітрі банного халата, але, врешті-решт, моя матуся просто знепритомніла. Ніж заторохтів по кахляній долівці, а вона звалилася поряд – видовище було настільки зворушливе, що я відвів погляд.

      Я чув, як нагорі кричав мій тато. Він кликав мою матусю на ім’я. Імовірно, він вирішив, що ми її вбили.

      – Вона в нас, – звернулася до мене Емма. – Іди до батька.

      Я наступив на ніж, який упав, та заштовхнув його під кухонну шафку – на той випадок, якщо матуся опритомніє. І вже потім Емма, Горацій, Г’ю та Мілард підняли її та понесли до дивана. Далі я не був тут потрібен, тож побіг нагору.

      Свого тата я побачив у кутку спальні, де той присів, учепившись у подушку.

      Бронвін стояла у дверях із розпростертими руками, наче голкіпер у воротах, готова ловити мого тата, якби він спробував прорватися.

СКАЧАТЬ