Карта днів. Ренсом Риггз

Чтение книги онлайн.

      Тут якраз із моря, капаючи водою, вийшла Емма, і коли вона почула ці слова, то примружила очі та пильно подивилася на мене. Ми ще не розмовляли про це з нею наодинці, а тут я раптом обговорюю це з усіма.

      – Спершу я збираюсь закінчити школу, – продовжив я. – Але, якщо я правильно все зрозумів, наступні пару років ми зможемо постійно бачитись.

      – Це дуже важливе «якщо», – озвався Мілард.

      – Тільки уявіть собі, – вів я далі, – я міг би приходити допомагати вам із Реконструкцією – імовірно, по вихідних, – а ви б усі могли приходити сюди, коли захочете, та дізнаватися щось нове про звичайний світ. Ви б навіть могли піти зі мною до школи, якби захотіли.

      Я глянув на Емму. Її руки були схрещені на грудях, а вираз її обличчя не читався.

      – Піти до школи зі звичайними? – перепитала Олівія.

      – Нам навіть заборонено відчиняти двері, коли привозять піцу, – сказала Клер.

      – Я навчу вас, як із ними поводитись. Ви станете спецами нараз.

      – Із кожною секундою все це звучить дедалі більш та більш надумано, – підбив підсумок Горацій.

      – Я просто хочу дати моїм батькам шанс, – не погодився я. – Якщо це не спрацює…

      – Якщо це не спрацює, пані Сапсан може стерти їм пам’ять, – підказала Емма. Вона підійшла до мене та взяла під руку. – Хіба це не трагічно, що син Ейба Портмана не знає, ким був його батько?

      Вона сіла в мій човен! Я стиснув її руку, дякуючи за підтримку.

      – Трагічно, але необхідно, – заперечив Горацій. – Його батькам не можна довіряти. Жодному звичайному не можна. Сама тільки думка про те, що вони можуть накоїти, змушує мене нервувати. Вони можуть виказати нас усіх!

      – Вони цього не зроблять, – запротестував я, хоча слабенький голосок десь у моїй голові спитав: «Чи зроблять?»

      – А чому б нам просто не прикидатися звичайними, коли вони поряд? – запропонувала Бронвін. – Тоді їх ніщо не тривожитиме.

      – Якщо реально, то я не думаю, що це спрацює, – сказав я.

      – Дехто з нас не має можливості прикинутися звичайними, – зауважив Мілард.

      – А я ненавиджу прикидатися в будь-якому разі, – додав Горацій. – Як щодо того, щоб ми просто залишалися самими собою, а пані Сапсан могла б витирати їхню пам’ять наприкінці кожного дня?

      – Коли «витиралок» стає занадто, у людей у голові з’являється каша, – прокоментував Мілард. – Скиглення там, нюні та шмарклі без кінця і все таке.

      Я глянув на пані Сапсан – вона підтвердила його слова коротким кивком.

      – А що якби вони мали поїхати кудись далеко на відпочинок? – запропонувала Клер. – Пані Сапсан могла б закласти їм таку думку в голови після стирання пам’яті, коли вони найбільш піддатливі для навіювання.

      – А що робити, коли вони повернуться? – спитав я.

      – Тоді ми замкнемо їх у підвалі, – відповів Єнох.

      – Нам слід замкнути тебе в підвалі, – відказала Емма.

      Я всім завдав тільки СКАЧАТЬ