Політ ворона. Доля отамана. Ганна Ткаченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ що йшлося, він зрозуміє лише декілька років по тому, а зараз протирає запотіле вікно й шукає очима тих двох чоловіків, які так мало тут були і так багато сказали.

      Їхав далі та дивувався, що окремі події війни ніяк не хотіли від нього віддалятися, мало того: самі лізли в очі. Ще не встигне заплющити їх, як уже наближається перший німецький роз’їзд, а з ним і перше бойове хрещення. Ось шестеро солдатів стоять перед командиром. Хоча й порох уже нюхали, але в рукопашний бій ще не потрапляли. Зараз, крім нього, серед живих уже нікого не лишилось, а тоді всі були веселі й бадьорі, самі на завдання просилися. Думали, що й двадцять п’ять добре навчених німецьких кавалеристів на вгодованих конях їх не злякають. Та коли, з’явившись на їхній дорозі, вони витягли свої піки і галопом понеслися просто на них, де й узялася розгубленість. Він і зараз пригадує той легкий холодок на спині, який змушував зібратися з силами, ухилятися від нападу та роз’їхатись подалі один від одного. Про що думали його товариші, він не знав, лише для себе вирішив: якомога більше вбити ворогів, а далі – будь що буде. Розраховував на пістолет, але після декількох пострілів у ньому заскочив патрон. Якби не мав такої реакції, саме тут був би вбитий, тож, схопившись за шашку, став рубати ворога. Але якою б сильною не була його рука, невдовзі залишився і без такої зброї. І в цю мить смерть з косою на нього поглядала, тільки оддалік, бо й голими руками міг скрутити їй голову. А він, думаючи, як вижити, зміг відняти в німецького солдата гостру піку та по одному доколоти останніх. Непросте діло, тим паче в такому сум’ятті, але все у нього вийшло. А вже коли впав останній німецький солдат, він почав їх розглядати – поряд один на другому лежали німецький офіцер та унтер-офіцер, а трохи далі ще п’ять чоловік на його території цієї битви. Куди не гляне, скрізь калюжі крові, де-не-де кінська змішалася з людською. Від неї нудило й трясло – і не лише їх, а й навіть декількох уцілілих коней, які носилися навколо побоїща, наче навіжені.

      Вони ж обнімали своїх чотириногих, мов людей, а попереду було ще шість верст. Лише повернувшись, зрозуміли: цього разу їм пощастило, тільки на ньому нарахували п’ятнадцять ран, на диво – жодної смертельної. Ніхто не впізнав і коня, який із десятьма пораненнями не галопом, звісно, але зміг пройти той непростий шлях до своїх. Тож Григорій розповів про все побратимам і, напившись води та отримавши першу допомогу, влігся спати. І якби не тремтіли ноги, можна було б подумати, що він здох.

      Ще гомонять бувалі солдати про Георгіївські хрести, які вони заслужили сьогодні, ще бойове хрещення мерехтить в очах, а попереду вже з’явилася їхня Маргарита. Зовсім недавно всі сприймали її за коротко підстриженого парубка, якого звали Інокентієм. Коли все розкрилося, вона стала не просто медсестрою, а талісманом їхнього полку, бо не лише допомагала пораненим, а й молилася за них у свої вісімнадцять років. І не було солдата, який би не був у неї закоханий. Вона ж намагалася всіх любити, і це їй вдавалося. Навіть коли сама втратила свідомість і Григорій виніс її з поля бою, не наважилась СКАЧАТЬ