Політ ворона. Доля отамана. Ганна Ткаченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вояка Великої війни Григорій Савонов, який сто разів побував у її пекельному горнилі, вважав: «Якщо й повірять їм, то швидко розчаруються, бо ніхто всіх людей одразу не нагодує, адже скрізь витовчена земля. Ніде й купити, бо і в Європі голод починається. І смертну кару не скасують, поки навколо таке твориться. Мабуть, есери мають рацію: треба всім дійти мирної згоди, аби не сталося гіршого – за хліб і брат на брата піти може, – він знову був на їхньому боці, ба більше – вступив до лав їхньої партії. – Тільки хтозна, чи так вийде, бо ті брехуни не відступляться».

      Прокинувся пізно ввечері, коли вже й поряд із ним точилися розмови. Цього разу якісь досвідчені офіцери, підсівши дорогою, також Пітерські події обговорювали.

      – Тимчасовий уряд теж боїться розбурханої народної стихії, тому й уклав союз із виконкомом Петроградської Ради депутатів, який став популярним серед солдатів та робітників, – чує притишену розмову. – У результаті більшість посад у новому Кабінеті Міністрів отримали есери і меншовики, тобто представники народних мас. З одного боку це добре, але й таке не принесло в Петроград стабільності, бо війна не скінчилася і їсти нема чого. Страх перед голодом знову жене людей на вулицю.

      – Щоб відволікти народні маси, влада почала підготовку до масштабного наступу на фронті. І пішло: загальна мобілізація, збір коштів на підтримку армії і так далі, – це вже інший голос і теж немолодого чоловіка. – Чому ж тоді нічого не вийшло?

      – Пізно було, друже, пізно. Економіка валиться, заводи й фабрики спиняються, то хіба можна в таких умовах нормально підготуватися до операції? Пригадай шістнадцяте червня, коли розпочався наступ на Станіслав, Калуш і Галич. Уже тоді не вистачало зброї та боєприпасів. Російським артилеристам видавали на добу лише по два снаряди на гармату. А право солдатів самим обирати командирів та заборона на носіння зброї офіцерами ще більше розклали армію.

      – Виходить, знову безлад на фронті й голодні міста.

      Григорій ще не вмів так складно говорити, усе ж неповні двадцять років, тому і вдавав, що спить. Сам прислухався до кожного слова, і все йому було зрозуміло.

      – Звісно, це – прорахунки Тимчасового уряду, у результаті чого навіть генерали не хочуть виконувати наказів ставки, – здається, про війну вони знали все. – А в підсумку російська армія втратила вбитими і пораненими понад п’ятдесят тисяч солдатів за тринадцять днів боїв. Лінія ж фронту знову відкотилася назад, а німецькі війська ще далі просунулися на територію України. Здається, усе зайшло в глухий кут, звідки годі придумати, як вибратися, – і це Григорія приголомшило, бо він вірив кожному їхньому слову.

      – Оце саме тоді й почала зростати популярність більшовиків, які нахабно брешуть, а люди від безвиході хочуть бодай комусь вірити. І це дуже небезпечно. Тепер не тільки на фронті, а й у Петрограді в ході вуличних заворушень люди йдуть за ними, вважаючи, що тільки вони можуть швидко закінчити війну, навести порядок і провести радикальні реформи. А я в цій історії доброго СКАЧАТЬ