Політ ворона. Доля отамана. Ганна Ткаченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не могла на чомусь спинитись.

      – Я в Харків поїду, там у своїх і буду, – обмившись у темряві холодною водою, він уже переодягався.

      – У своїх… – повторила вона його слова й задумалась. – У своїх… – ще раз сказала, бо дуже вони їй боляче зробили. – Та здадуть вони тебе, здадуть! – хотілось застерегти сина. – Бач, що зробили! Ти ж не хотів, щоб таке сталося? – намагалася хоч щось у нього вивідати.

      – Простіть мене, мамо! – від того голосу навіть тиша завмерла.

      Чи насправді грім гримів, чи то їй так здалося, а блискавки в очах точно були. Вони спалахували одна за одною, розрізаючи темряву. Заспокоїлись, лише коли вони з Акимом обнялися і довго так стояли посеред хати. Хоча й була вона при пам’яті, але нічого не могла сказати. А він, узявши торбину з окрайцем хліба, поглянув на батькову фотокартку з чорною стрічкою і ступив до дверей.

      – Я повернуся, обов’язково повернуся, – проказав якимсь тихим, неначе не своїм голосом.

      Не пам’ятала Настя, коли він зачинив двері, а сама вона впала на коліна перед образами, – отямилась аж тоді, як густий туман за вікном зовсім розвіявся. Розігнула спину, стомившись молитися, та й стала до тиші прислухатися. У її хаті ніхто не кричав і не плакав, навіть здавалося, що й Акима тут не було, лише мокра брудна одіж нагадувала про нього. Тільки торкнулася її рукою, як одразу відчула тремтіння його тіла, і знову почула останні слова: «Я повернуся… повернуся… повернуся…» Щоб не збожеволіти, заходилася прати, коли з кишені знову листівка випала. Дістала її не кваплячись, прочитала пошепки і вкинула в розтоплену грубку. «Один воює, щоб мир був, а другий хоче війну розпалити, – сердито поглянула на Мусієву фотокартку. – А ти казав, що допомагатимеш, – неначе й зараз докоряти йому збиралася. – Тільки звідти нічого ти не зрозумієш, – додала й таке. – Тут поряд – і то не розібратися, а вже з неба… – бликнула на вікно й трохи зраділа, бо за ним починало світати. – Спочивай із миром, а ми вже якось будемо», – саме зараз вона починала відпускати його від себе.

      10

      Давно чекав Григорій того часу, коли сидітиме у вагоні. Він їхав на «отєчествєнную», а повертається зі світової війни. На душі було гарно, у кишені – документи про демобілізацію, а попереду Київ, потім Харків, звідки й до свого Цареборисова рукою подати. Минуло всього декілька місяців, як він свідомо вступив до війська Центральної Ради, тому зараз на ньому була бездоганна форма петлюрівського офіцера, навхрест оперезана портупеєю, на голові замість кокарди високий кашкет із тризубом та зображенням черепа, схрещених кісток і лаврового вінка, яке носили гренадери-смертники. На ногах високі начищені чоботи, а на грудях цілий іконостас: чотири Георгіївські хрести (повний кавалер), до того ще й дві Георгіївські медалі. Такий комплект нечасто можна було зустріти на чиїхось грудях, тому й ловив на собі людські погляди, особливо молодих дівчат та військових, а провідниця вагона навіть шанобливо вклонилася.

      – Заходьте, пане поручику, для вас найкраще місце, – і захитала СКАЧАТЬ