Політ ворона. Доля отамана. Ганна Ткаченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ а про шаблю й мови не було – коли вона потрапляла до його рук, навіть полковнику страшно ставало. Усе ж не дуже впевнено відчував себе, коли на фронт відправили з трьохлінійкою Мосіна, у той час як ворог уже застосовував засоби масового знищення – авіацію, танки, артилерію, кулемети і навіть хімічну зброю.

      Пригадав, їдучи, і штабного писаря першої військової частини, який, вивчивши його документи, високо звів брови й уже хотів доповісти своєму начальству. Але Григорій, зібравши енергію в один клубок, як учив його старий Карпо, штовхав гострим поглядом його пальці по паперу, поки вони не написали в наказі, що йому вже виповнилося вісімнадцять років. Сумнівався і ротний, коли він потрапив на фронт, хитав головою, міряючи поглядом його малий зріст, – але Григорію вдалося і цьому заглянути в очі.

      – Нехай воює, коли так хоче, – махнув і той рукою.

      Та за декілька тижнів він уже йшов попереду бувалих солдатів.

      Так він і їхав – то щось пригадає, то знову думає, як удома розказуватиме про свій фронтовий шлях, про окремий ударний батальйон – спеціальний елітний підрозділ, повністю сформований із добровольців, нагороджених Георгіївськими хрестами, яких посилали на найнебезпечніші ділянки фронту.

      З’явився перед очима і його товариш Яків, якого на дуже широкому фронті пощастило зустріти навіть декілька разів. Особливо вразила остання зустріч. Одного дня вони отримали наказ: утихомирити бунтівників 5-ї роти 170-го Молодечненського піхотного полку 43-ї піхотної дивізії, які відмовилися йти в наступ. Зовсім не мав бажання розправлятися зі своїми, але жоден наказ на війні не обговорювався з підлеглими. Уже був досвід, як поставити на місце заколотників, адже дезертирство на фронті – стараннями більшовиків та їхніх прибічників – досягло апогею, тож їхній ударний батальйон, швидко зібравшись, вирушив виконувати наказ.

      Тільки не йшов із голови товариш дитинства Яків Іщенко, який теж там міг бути. А спогади вже витягували з минулого різні події: ось вони, будучи ще підлітками, разом ідуть у Таврію на заробітки. Гриць виявився витривалішим і міг довше йти без води та їжі, а босі ноги, які в Якова геть позбивалися за дорогу, у Гриця неначе іншою шкірою вкрилися – грубою, шкарубкою. Боліла й спина, коли носили на ній важкі мішки, але він майже не жалівся, у той час як його товариш і тут виявився набагато слабшим, і не лише фізично. Єдине, що дивувало: батько забороняв допомагати Якову, вважаючи його хитрим і ледачим. Але й на те Григорій не звертав уваги, лише інколи з’являлась якась неприязнь, бо страх як не любив боязливих. Бісила й розгубленість, яку він не раз помічав на Яковому обличчі, а з єдиного листа, якого від нього отримав, здавалося, що товариш з ним не щирий, щось приховує чи не доказує. Тепер гадав: «Чому він, будучи головою ротного і членом полкового солдатських комітетів, воював так, що не отримав ні вищого звання, ні жодної нагороди?» Йому невтямки було, що той активно провадить гнилу більшовицьку політику під привабливими СКАЧАТЬ