Мовою добра. Історії догляду і прощення. Крісті Вотсон
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Мовою добра. Історії догляду і прощення - Крісті Вотсон страница 12

СКАЧАТЬ уже якось казав, що я зникаю бозна-куди. Надто багато справ.

      Але я залишаюся тут іще на хвилину, заплющую очі і слухаю. Історія Бетті чудова. Якщо уважно прислухатися, замість слабкої літньої жінки, яка сидить сама на лікарняному візочку, я побачу дівчину в сукні з парашутного шовку, яка танцює зі Стеном, своїм нареченим.

      3. Усе, що ви можете уявити, – справжнє[2]

      Доброта – це мова, яку чують глухі і бачать сліпі.

Марк Твен

      Виявляється, мій шлях до сестринської справи складався з багатьох вагомих подій. У п’ятнадцять років я прийшла додому зі школи й побачила у вітальні дорослих людей із синдромом Дауна та іншими вадами. Одна з них, гладка жінка середнього віку в неоново-рожевому топі, вмостилася біля мого тата і каже йому: «Я тебе люблю». Мій тато натягнув окуляри на носа і сидить із наляканим виразом обличчя. Поруч стоїть чоловік і голосно сміється, а ще одна жінка хитається вперед-назад і видає незрозумілі звуки. У мене багато запитань, але, перш ніж я встигаю щось запитати, заходить моя мама. У руках у неї братова тарілка із серії «Зоряні війни», на якій лежать тістечка із заварним кремом і стоять чашки з апельсиновим соком.

      Моя мама вчиться на соціального працівника і проходить стажування в центрі для людей із важкими розумовими вадами. У деяких мешканців центру є проблеми з поведінкою. Я підозрюю, що вона стає комуністкою, і це не дуже подобається моєму консервативному батькові. Він червоніє дедалі більше і намагається відсунутися від жінки, яка повторює «я тебе люблю», мов поламана іграшка.

      – Ох, Наташо, – каже моя мама. – Дай йому спокій. Моєму бідолашному чоловікові важко дихати!

      – Ем… що відбувається? – запитую я.

      Моя мама роздає сік.

      – Ми заїхали по холодні напої, але вирішили повечеряти разом.

      Я відчуваю, як мої брови піднімаються вгору. Я молюсь усім богам, яких тільки знаю, щоб ніхто з моїх друзів не зайшов у гості. Я поки що не стала соціал-лібералом.

      Вечеря проходить чудово, і вона змінює мої думки й хибні припущення. До кінця вечора мені стає соромно за те, що я не помічала свою упередженість і привілеї. Непомітно для мене моя мама навчила мене дечому про баланс сил у піклуванні: «Чому я повинна знати все про їхнє життя, проводити час у приватних будинках цих людей, а вони про мене нічого не знають? Мені здається, що це несправедливо».

      Навіть моєму татові вдається гарно провести вечір після того, як він вирвався з обіймів Наташі і приготував для всіх печену баранину. Однак, коли настає час іти, Наташа не хоче сідати в міні-бус. Доводиться її довго вмовляти й пообіцяти їй іще одну вечерю, щоб вона відійшла від мого тата.

      – Вибачте, що я люблю вашого чоловіка! – каже Наташа моїй мамі, коли вони нарешті виходять на вулицю.

      – Усе гаразд, – відповідає вона. – Я вас розумію.

      Ми з татом махаємо їм рукою на прощання СКАЧАТЬ



<p>2</p>

Todo lo que puedas imaginar es real – Усе, що ви можете уявити, – справжнє (Пабло Пікассо).