Мовою добра. Історії догляду і прощення. Крісті Вотсон
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Мовою добра. Історії догляду і прощення - Крісті Вотсон страница 10
Название: Мовою добра. Історії догляду і прощення
Автор: Крісті Вотсон
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Современная зарубежная литература
isbn: 978-617-12-6001-6, 978-617-12-6002-3, 978-617-12-5782-5, 978-1-78474-197-6
isbn:
Медсестра з психіатрії у відділенні НД уся в татуюваннях і взута в чоботи DM із пошарпаними шнурівками. Її робота стає дедалі складнішою. Рівень відповідальності зашкалює, а система не справляється з викликами. Хай там як, а медсестра з психіатрії повинна завжди бути спокійною. Ця пацієнтка дуже збуджена, вона б’є кулаками повітря, а медсестра сидить біля неї на підлозі й розмовляє з нею м’яким, тихим голосом. Мені цікаво, скільки годин вона так просидить, витримуючи атаки, удари ногами й руками. За інформацією Національного інституту клінічної майстерності, протягом року надходить 68 683 повідомлення про напади на медпрацівників, і 69 % із них відбуваються в психіатричних закладах. Слово «надходить» ужито невипадково. Підраховано, що агресія стосовно медперсоналу щороку завдає збитків Національній службі здоров’я на 69 мільйонів фунтів стерлінгів. Що було б, якби кожна медсестра повідомляла про кожен такий інцидент? Медсестра, яка сидить на підлозі, не повідомить про те, скільки годин її сьогодні били. Вона сидітиме біля пацієнтки, намагаючись її заспокоїти, і знехтує тими кількома синцями.
– Подивіться на цю нещасну медсестру, – каже Бетті, коли ми проминаємо її. – Дівчата, вам недоплачують.
Ми виходимо з реанімаційної зали, залишивши позаду кабінки невідкладної допомоги, у яких клопочеться Сандра, і йдемо до зали для важкотравмованих. Проминаємо чергу пацієнтів у коридорі, які чекають, щоб їх відвезли в палату. Частина з них важкохворі й потребують госпіталізації, але у відділеннях немає місць. Решта чекає на прийом: після триетапної перевірки їм повинні надати допомогу не пізніше ніж через чотири години, але в такі дні, як сьогодні, можна прочекати значно довше. Або померти на візочку, ніким не поміченим.
Санітар підвозить Бетті до порожнього ліжка, яке саме прибирають і протирають. Незнайома медсестра всміхається мені мимохідь і продовжує чистити ліжко, крісло, монітор і візочок. На стіні висить витерта начисто дошка, а біля неї – раковина з пачкою рукавичок і місцем для фартухів. На поличці над раковиною є рідке мило і Hibiscrub, використання яких мінімізує ризик інфекцій. Я надягаю фартух, а потім допомагаю Бетті пересісти на ліжко. Медсестра вибігає з палати швидше, ніж я встигаю щось сказати. «Я принесу електрокардіограф», – повідомляє вона.
Стан Бетті погіршується. Її щоки запали, вона тремтить і цокотить зубами. Її обличчя такого ж кольору, як і наволочка під головою, і вона наче зникає в хмарі.
Я загортаю її в ковдру, намагаючись рухатися повільно: її шкіра тонка, як папір, а на руках у неї синці різної давності, схожі на пізні троянди. Ковдра блакитна і трохи шорстка, але, вкрившись нею, Бетті продовжує тремтіти.
Я ще раз вимірюю температуру за допомогою маленького приладу, який вставляю Бетті СКАЧАТЬ