Шармузіки: За межами Великої Галявини. Тім Брік

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Потрібно гарно поїсти перед продовженням нашої експедиції.

      Я впевнений, що тепер нам буде набагато легше знайти… той, як його… Тулун, – мовив Набридик, підводячись із крісла після міцного сну.

      – Легше? Чому ти думаєш, що тепер це буде легше? – поцікавився Гайлик.

      – Тому, що тепер у нас буде провідник, – відповів Набридик, поглянувши у бік Мудрика, який не відразу зрозумів, у чому річ, і продовжував помішувати якусь рідину. Аж раптом зупинився, помітивши, що всі присутні дивляться на нього.

      – Що? Тобто ви хочете, щоб я був вашим провідником? – здивувався Мудрик.

      – А чому ні? Ви знаєте, де знаходиться те місто, і напевно можете вивести нас із цього лісу, – натхненно мовив Набридик, але, побачивши вираз обличчя Мудрика, став менш упевненим.

      –Проблема полягає в тому, що я не можу вивести вас із лісу,– сухо відповів сивий шармузік та повернувся до казанка.

      – Чому? Ліс же не безкінечний, – усміхнено мовив Люмик, який зовсім не очікував такої відповіді. Облишивши свою справу, Мудрик із серйозним обличчям відповів:

      – У цьому й полягає вся проблема… Скільки б ви не йшли стежкою, ви все одно повернетеся сюди – до цієї хатинки. З цього лісу неможливо вийти.

      Усі присутні були шоковані почутим. У голові Ціквика промайнула думка: «Невже ми назавжди залишимось тут?».

      – Що ж… Юшка вже готова, – мовив Мудрик, узявши дерев’яну палицю, на якій тримався казанок, і здійснив спробу самотужки піднести його до столу. Але відмовився від такої ідеї, адже той виявився набагато важчим, ніж здалось на перший погляд. Зрозумівши, у чому річ, Люмик та Гайлик відразу підбігли до Мудрика. З великими зусиллями піднявши казанок, вони понесли його до столу. Бубик, якого найменш з усіх присутніх хвилював ліс та інші справи, вже приготувався до трапези. Але в той момент, коли шармузіки поставили казанок на скатертину, стіл проломився посередині та разом із казанком провалився кудись під землю. У підлозі утворилась величезна дірка, навколо якої сиділи шармузіки, що залишились без сніданку.

      – А що, під хатинкою є підвал? – запитав Ціквик, заглядаючи разом з іншими у діру.

      – Так, тепер є, – мовив Мудрик, який був здивований не менше за інших.

      До новознайденого підвалу першим по мотузці спустився Люмик і прикріпив до стіни декілька похідних ліхтариків. Вони світили блакитним кольором і були схожі на невеличкі м’ячики. Тепер можна було з легкістю роздивитися вміст усього приміщення. Це була досить простора і прохолодна кімната без чогось там особливого. Окрім якогось проходу, який вів у невідомому напрямку, та сходів, що вели нагору.

      – Ну що там?! – поцікавився Набридик, що залишився разом з іншими на поверхні.

      – Здається нічого… Я знайшов якісь сходи, зараз перевірю! – виголосив Люмик, чий голос відлунням відбивався від стін. Підсвічуючи собі шлях, Люмик досить швидко СКАЧАТЬ