Шармузіки: За межами Великої Галявини. Тім Брік

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ робили кожний новий крок. Але, незважаючи на сильну течію, прилад успішно перейшов річку. Залишалось тільки подолати крутий підйом. Аж раптом, хтозна звідки, почався сильний дощ. Ще переходячи річку, шармузіки помітили темні хмари над головою, які з часом повністю заполонили небо. Лило як з відра – дощ миттєво розмив пісок, по якому намагався піднятися довгоніг. Його ноги грузнули у багні і, врешті, машина й зовсім завалилась на землю та почала повільно скочуватись. Зрозумівши, що вони нічого не можуть вдіяти, шармузіки поспіхом почали вибігати на берег. І щойно всі облишили машину, довгоніг різко упав у річку. Оскільки машина була побудована з напрочуд легкого металу, її відразу підхопила сильна течія та понесла у невідомому напрямку з усіма запасами харчів.

      А дощ перетворився на сильну бурю. Небо було страхітливо темним від густих хмар. Вітер підіймав листя та гілки, жбурляючи їх довкола. Складалось враження, ніби вся природа розлютилась на шармузіків за те, що вони перетнули річку та опинились на чужій землі. І раптом поблизу вдарила блискавка та загримів надзвичайно гучний грім, що ніби збив з ніг саму землю. Шармузіки, які сховались від дощу під кроною густого, невеличкого дерева, відразу чкурнули у самісіньку гущавину лісу, намагаючись врятуватись від того, що повністю оточило їх з усіх сторін, – природи.

      Не оглядаючись, шармузіки щосили бігли все далі й далі від річки, ніби тікаючи від небезпечного хижака, що ось-ось їх наздожене. Втомившись від довгого бігу, вони зупинились під великим листком якоїсь рослини. Дощ майже не діставав до них крізь густі крони дерев, котрі, як щит, приймали на себе весь удар. Намацавши в одній із своїх кишень печиво, Люмик вирішив поділитися з іншими та, відламавши собі невеликий шматочок, передав далі, щоб інші зробили так само. По черзі, один за одним, шармузіки відламували свою частину печива. І ось, коли невеликий шматочок дістався Набридику, який був не надто зголоднілим, він вирішив віддати його Бубику, що завжди потерпав від голоду.

      –Тримай Бубику, я не… Бубику? – зрозумівши, що серед присутніх немає Шмурського пекаря, шармузіки почали кликати свого товариша, але у відповідь почули тільки завивання вітру. Насувалася ніч, і крізь пітьму було досить важко розгледіти хоча б щось, схоже на Бубика. Щоб знайти свого друга, шармузіки вирішили вийти із сухого та спокійного місця під листком та вирушити на пошуки. Ліс, який більше нагадував непрохідні джунглі, здавався ще жахливішим через безліч дивних звуків, які долинали з усіх боків. Пересиливши страх, шармузіки вирішили не відмовлятися від своєї ідеї і почали невпевнено просуватись уперед.

      А тим часом Бубик щосили продовжував бігти, відштовхуючи листя та гілки, які постійно били його по обличчю. І ось, нарешті зупинившись, щоб перевести подих, він зрозумів, що знаходиться посеред темного, незнайомого лісу. Довкола чулося шарудіння, шелест та поодинокі голоси птахів чи якихось інших тварин. Усе це було ніби величезна куля страху, яка дедалі СКАЧАТЬ