Екзорцист. Вільям Пітер Блетті

Чтение книги онлайн.

      Повернувшись у свою кімнату у Вайгел-холі, Каррас подумав, чи не написати йому листа голові єзуїтів Мерілендської єпархії. Йому вже доводилося звертатися до нього раніше з проханням перевести його до Нью-Йоркської єпархії, щоб бути ближче до матері, а ще з проханням дістати викладацьку посаду й позбутися обов’язків психолога-консультанта. Підставою для останнього прохання він назвав свою «непридатність» для цієї роботи.

      Голова Мерілендської єпархії обговорив це з ним під час щорічного інспектування Джорджтаунського університету, що дуже скидалося на приїзд у військову частину армійського генерал-інспектора з метою конфіденційного вислуховування тих, хто має якісь нарікання або скарги. Коли йшлося про матір Деміена Карраса, єпископ кивав і висловлював спочуття, а от стосовно його так званої «непридатності» вважав, що вся попередня діяльність Карраса явно суперечить такому висновку. І все ж таки Каррас наполягав на своєму й добився зустрічі з ректором Джорджтаунського університету Томом Бермінґемом. «Ідеться про щось більше, ніж психіатрія, Томе. Ти сам це знаєш. Деякі їхні проблеми зводяться до покликання, до сенсу їхнього життя. Томе, це не завжди пояснюється сексуальними комплексами, ідеться про їхню віру, і я тут безсилий. Це завеликий тягар. Я мушу зробити паузу».

      «І в чому ж проблема?»

      «Томе, мені здається, що я втратив віру».

      Бермінґем не почав допитуватися щодо причин його сумнівів. І Каррас був йому вдячний за це. Він знав, що його відповіді звучали б безумно. Потреба роздирати їжу зубами, а тоді випорожнюватися. Дев’ять набожних перших п’ятниць моєї матері. Смердячі шкарпетки. Талідомідні немовлята. Стаття в газеті про юного прислужника вівтаря, що стояв на автобусній зупинці. На нього напали незнайомці, облили керосином і підпалили. Ні. Ні, занадто емоційно. Нечітко. Ірраціонально. Якщо ж говорити про логіку, то поставало питання мовчазності Бога. У світі, де було стільки зла, що великою мірою породжувалося сумнівами, чистосердечною розгубленістю людей доброї волі. Невже розсудливий Бог відмовився б покласти цьому край? Не проявивши Себе врешті-решт? Не мовивши жодного слова?

      «Господи, яви нам знак…»

      Воскресіння Лазаря було вповите імлою в далекому минулому. Ніхто з тих, що тепер живе, не чули його сміху.

      Чому ж немає знаку?

      Каррас нерідко прагнув жити в той час, що й Христос: щоб його побачити, доторкнутися, зазирнути в очі. О Господи, явися мені! Дай знати про Себе! Прийди в сни!

      Його поглинала ця жага.

      І ось він сидів за столом, тримаючи ручку над аркушем паперу. Можливо, єпископ не відповідав йому не через брак часу. «Можливо, – подумав Каррас, – він зрозумів, що віра, врешті-решт, залежить від любові».

      Бермінґем пообіцяв розглянути його прохання, спробувати вплинути на єпископа, але досі так нічого й не зроблено. Каррас дописав листа й ліг спати.

      Він неохоче прокинувся о п’ятій СКАЧАТЬ