Название: Екзорцист
Автор: Вільям Пітер Блетті
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Ужасы и Мистика
isbn: 978-617-12-5323-0, 978-0-06-209435-3, 978-617-12-5324-7, 978-617-12-5081-9, 978-0-06-209435-3
isbn:
Кахикання. Він поглянув ліворуч. Зарослий сивою щетиною волоцюга, що заціпеніло лежав у калюжі власної сечі, намагався підвестися, а його пожовклі очі вп’ялися у священика з рябим і скорботним обличчям.
Священик відвернувся. Він підійде. Почне скиглити. Допомошіть стагому слушителю вівтагя, очче! Пгошу вас! Рука із засохлим блювотинням хапається за плече. Намацування в кишені чудотворного медальйона. Смердючий перегар тисячі сповідей упереміш із вином, часником і затхлістю смертних гріхів вибльовується одночасно й душить… душить…
Священик почув, як підводиться волоцюга.
Не підходь!
Почув кроки.
О Господи, дай мені спокій!
– Ві’аю, о’че.
Він здригнувся. Зіщулився. Не мав сили повернутися. Не годен був знову шукати Христа в смороді й порожніх очах, Христа гнійників і закривавлених екскрементів, Христа, якого не могло там бути. Він машинально торкнувся рукава пальта, немовби намацував невидиму траурну стрічку. Йому смутно пригадався інший Христос.
– Я ка’олик, о’че!
Далекий гуркіт поїзда, що наближався. Раптом здалося, ніби хтось заточується. Священик повернувся й глянув. Пияк хитався, немовби непритомніючи, і, підкоряючись раптовій і підсвідомій спонуці, священик підбіг до нього, підхопив і відволік до лавки біля стіни.
– Я ка’олик, – бурмотів волоцюга. – Я ка’олик.
Священик опустив його на лавку, поклав його там, побачив поїзд метро. Швидко витяг із гаманця долар і запхав його в кишеню куртки пияка. Ураз подумав, що той його загубить. Витяг купюру й засунув її глибоко в кишеню вологих від сечі штанів, тоді схопив сумку й сів у вагон, притулившись там у кутку і вдаючи, що спить, аж до останньої зупинки метро, де піднявся на вулицю й рушив пішки до Фордгемського університету, дорога до якого була неблизька. Той долар призначався для таксі.
Коли він дістався гуртожитку для гостей, вписав своє ім’я в реєстраційному журналі. Деміен Каррас – написав він там. Ще раз придивився. Чогось там бракувало. Утомлено пригадав і додав літери «Т. І.», тобто «Товариство Ісуса». Поселився в кімнатку у Вайгел-холі й за якусь годину нарешті міцно заснув.
Наступного дня він відвідав збори Американської психіатричної асоціації. Як головний доповідач виступив там із промовою під назвою «Психологічні аспекти духовного розвитку», а на завершення дня випив пару чарочок і перекусив з іншими колегами-психіатрами. Платили за все вони. Невдовзі він їх залишив. Мав іще побачитися з матір’ю.
Від зупинки метро він попростував до обшарпаного житлового будинку з коричневого піщаника на Східній двадцять третій вулиці Мангеттену. Зупинившись біля сходів до темних дубових дверей, він подивився на дітей на ґанку. Недоглянутих. Убого вбраних. Неприкаяних. Йому пригадалося, як виселяли їх, приниження, яке він пережив, вертаючись СКАЧАТЬ