Жінка у вікні. Е. Дж. Фінн

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ йому. – Влаштувала собі кіномарафон.

      – Що зараз дивитесь?

      – «Ребекку». Один з моїх улюблених. А ви…

      Тоді я помічаю, що він дивиться кудись мені за спину, звівши брови. Я повертаюся.

      Шахова дошка.

      Раніше я акуратно поскладала келихи до посудомийки, відмила миску в раковині, але шахова дошка так і залишилась, вкрита живими та загиблими, а полеглий король Джейн так і лежить на боці.

      Повертаюся назад до Алістера.

      – А, ви про це? Мій орендар любить пограти у шахи, – намагаюся пояснити я. Невимушено.

      Він дивиться на мене, звузивши очі. Не можу собі уявити, про що він думає. Зазвичай для мене це не проблема, особливо після шістнадцяти років, проведених у чужих головах, але, здається, з браком практики я втрачаю хист. Або це все через алкоголь. І ліки.

      – Ви не граєте?

      Якийсь час він мовчить.

      – Вже давно не грав, – звучить відповідь. – Тут лише ви та ваш орендар?

      – Ні, я… так. Я живу окремо від чоловіка. Наша донька з ним.

      – Що ж. – Він кидає останній погляд на шахову дошку, телевізор; потім рухається до дверей. – Дякую за ваш час. Вибачте, що потурбував.

      – Нічого, – кажу я, поки він виходить до передпокою. – І подякуйте від мене вашій дружині за свічку.

      Він обертається, кидаючи на мене погляд.

      – Ітан приніс.

      – Коли це було? – питає він.

      – Кілька днів тому. В неділю. – Стоп, який сьогодні день? – Чи в суботу. – Я починаю дратуватись; чому його хвилює, коли це було? – Це так важливо?

      Він вже був розкрив рота, але так і не відповів. Блимнувши востаннє порожньою посмішкою, він зникає, більше не сказавши ані слова.

      Перед тим, як завалитися до ліжка, я вглядаюся у вікна будинку 207. Он вони, сім’я Расселлів, зібралися у вітальні. Джейн та Ітан на дивані, Алістер навпроти них, у кріслі, щось зосереджено розповідає. Хороший чоловік і хороший батько.

      Хтозна, що діється в цій сім’ї? Я усвідомила, що це запитання без відповіді, ще на початку своєї кар’єри. «Ти роками працюєш із пацієнтами, а вони все одно підкидають нові сюрпризи», – сказав Веслі невдовзі після того, як вперше потиснув мені руку своїми жовтими від нікотину пальцями.

      – Тобто? – спитала я.

      Він всівся за стіл, закинув назад гриву волосся.

      – Ти чуєш чужі таємниці, страхи й бажання, але пам’ятай, що вони співіснують із таємницями й страхами інших людей, які живуть разом в одному домі. Чула фразу про те, що усі щасливі сім’ї схожі одна на одну?

      – «Війна і мир», – сказала я.

      – «Анна Кареніна», та це несуттєво. Справа в тому, що це невірно. Жодна сім’я, щаслива чи нещасна, не схожа на іншу. Толстой тут – цілковите лайно. Запам’ятай це.

      Тепер я згадую про це, коли м’яко поправляю кільце фокусу, щоб зробити фото. Сімейний портрет.

      Та невдовзі я відставляю фотоапарат.

      Середа, СКАЧАТЬ