Жінка у вікні. Е. Дж. Фінн

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ місяць з Едом: як ми орендували собі на «Алеріоні»[132] тридцятифутову[133] красуню та курсували нею поміж грецьких островів, відскакуючи від берегів Санторині й Делоса, Наксоса і Міконоса.

      – Лише ми удвох, – пригадую я, – несемося під вітрами Егейського моря.

      – Майже як у «Мертвому штилі»,[134] – каже Джейн.

      Я роблю ковток вина.

      – У «Мертвому штилі» вони, здається, були в Тихому океані.

      – Ну, якщо не брати це до уваги, тоді точно, як там.

      – І вони подалися у плавання, щоб оговтатися після нещасного випадку.

      – Добре, ти маєш рацію.

      – А потім вони врятували психопата, який намагався їх вбити.

      – Ти даси мені донести думку, чи ні?

      Доки вона супиться над шаховою дошкою, я риюся в холодильнику, витягую батончик «Тоблерон»[135] і грубо нарізаю ножем. Ми сидимо за столом, смакуємо. Солодощі на вечерю. Як любить Олівія.

      Пізніше:

      – До тебе хтось заходить? – Вона погладжує свого слона та суне його по дошці.

      Я хитаю головою, протискуючи вино вниз по горлу.

      – Ніхто. Ти та твій син.

      – Чому? У чому справа?

      – Не знаю. Батьки померли, а я надто багато працювала, щоб ще мати час заводити купу друзів.

      – І з роботи нікого?

      Я думаю про Веслі.

      – У мене був лише один співробітник, – кажу. – Тож тепер у нього удвічі більше справ.

      Вона дивиться на мене.

      – Сумно це.

      – І не кажи.

      – У тебе хоч телефон є?

      Я показую на домашній телефон, що сховався в кутку кухонної стійки, а тоді плескаю по своїй кишені.

      – Давній-предавній айфон, але він досі працює. На випадок, якщо дзвонить мій психіатр. Чи ще хтось. Мій орендар.

      – Твій гарненький орендар.

      – Мій гарненький орендар, так. – Я сьорбаю вина і забираю її королеву.

      – Це було жорстко, – вона змахує крупинки попелу зі столу та заливається реготом.

      Після другої гри вона просить провести їй екскурсію по дому. Я вагаюся лише якусь мить; останньою людиною, яка розглядала цей будинок з першого поверху до даху, був Девід, а до нього… я вже й не пригадаю. Біна ніколи вище першого поверху не підіймалась; доктор Філдінґ обмежується лише бібліотекою. Сама ідея здається інтимною, наче я зараз вестиму за руку нового коханця.

      Та я погоджуюся і проводжу її кімната за кімнатою. Червона кімната: «Я ніби замкнена в артерії». Бібліотека: «Скільки книжок! Ти їх усі прочитала?» Я хитаю головою. «Ти взагалі їх читала?» Хихочу.

      Спальня Олівії: «Як на мене, вона замаленька? Надто маленька. Їй потрібна кімната на виріст, як у Ітана».

      По інший бік мій кабінет.

      – Побий мене грім, – каже Джейн. – А тут є чим зайнятися, у такій кімнаті.

      – Я тут переважно граю в шахи та спілкуюся з СКАЧАТЬ