Оповідь Служниці. Марґарет Етвуд
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Оповідь Служниці - Марґарет Етвуд страница 13
Название: Оповідь Служниці
Автор: Марґарет Етвуд
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Жанр: Социальная фантастика
isbn: 978-617-12-4088-9, 978-617-12-3890-9, 978-0-099-74091-9, 978-617-12-4089-6
isbn:
Але що сталося тоді? Що тоді сталося?
Знаю, я втратила час.
Напевно, мали бути голки, пігулки, щось подібне. Я не могла втратити стільки часу без допомоги.
– У вас був шок, – сказали вони.
Я піднялася з ревіння та збентеження, наче з прибою. Пам’ятаю, що почувалася доволі спокійною. Пам’ятаю, як я кричала – це відчувалося як крик, хоча могло бути всього лиш шепотінням:
– Де вона? Що ви з нею зробили?
Не було ані ночі, ані дня, лише мерехтіння. Тоді за якийсь час знову були стільці й ліжко, а тоді ще й вікно.
– Вона в хороших руках, – сказали вони. – У людей, які годяться. Ти негодяща, але ти ж хочеш для неї найкращого, правда?
Вони показали мені її фото – вона стояла на газоні біля дому, її личко було замкненим овалом. Світле волосся туго зібране ззаду. За руку її тримала жінка, яку я не знала. Вона доходила цій жінці хіба що до ліктя.
– Ви вбили її, – сказала я. Вона була схожа на янголятко, урочисте, маленьке, зроблене з повітря.
На ній була сукня, якої я раніше не бачила, біла, до самої землі.
Я хотіла б вірити в те, що розповідаю казку. Мені треба в це вірити. Я маю вірити. Ті, хто вірить, що це просто казки, мають кращі шанси.
Якщо я просто розповідаю казку, тоді контролюю її кінець. Тоді кінець буде, казка закінчиться, і реальне життя дожене її. Я зможу почати знову там, де закінчила.
Я розповідаю не казку.
Однак я розповідаю і казку. У своїй голові, усе по порядку.
Розповідаю, а не пишу, бо мені немає на чому писати, та й писати в моєму випадку заборонено. Але якщо це казка, то я маю її комусь розповідати, хоч би й подумки. Казки собі не розповідають. Завжди є ще хтось.
Навіть коли нікого немає.
Казка схожа на лист. «Доброго вам дня», – скажу я. Просто «вам», без імен. Якщо додати ім’я, це додає «вас» до світу фактів, а це небезпечно й шкідливо: хтозна, скільки шансів вижити ви маєте? Я казатиму «ви, ви», наче це стара пісня про кохання. «Ви» може бути в однині й у множині.
«Ви» може означати тисячі.
Безпосередньої небезпеки для мене немає, скажу я вам.
Вдаватиму, наче ви можете мене почути.
Але це марно, бо я знаю, що ні.
IV
Кімната очікування
Розділ 8
Погода нині хороша. Майже як у червні, коли ми діставали з шаф літні сукні та сандалі та йшли по морозиво. На Стіні – три нових тіла. Один – священик, досі у чорній рясі. Її вдягнули на нього перед судом, хоча вони вже багато років такі не носять, відколи почалися війни із сектами – у рясах були надто помітними. У двох інших на шиях висять пурпурні плакати: «Гендерна зрада». На тілах досі однострій Хранителів. Напевно, їх спіймали разом, та де? У бараках? У душі? Важко сказати. Сніговик з червоною усмішкою СКАЧАТЬ