Оповідь Служниці. Марґарет Етвуд
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Оповідь Служниці - Марґарет Етвуд страница 12

Название: Оповідь Служниці

Автор: Марґарет Етвуд

Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»

Жанр: Социальная фантастика

Серия:

isbn: 978-617-12-4088-9, 978-617-12-3890-9, 978-0-099-74091-9, 978-617-12-4089-6

isbn:

СКАЧАТЬ дивлюся на червону усмішку. Цей червоний колір – той самий, що в тюльпанів у садку Серени Джой, біля стебла, там, де вони починають гоїтися. Червоний такий же, але зв’язку немає. Тюльпани не криваві, червоні усмішки не квіти, жодна з цих речей не доповнює іншу. Тюльпан – не привід не вірити в повішеного і навпаки. Кожен з них цілісний і справді існує. Поле таких реальних речей – те, через що я маю обирати свій шлях, щодня, постійно. Мені коштує чималих зусиль розрізняти все це. Мені це потрібно. Я маю чітко бачити речі у своїй голові.

      Я відчуваю, як тремтить жінка поряд зі мною. Вона плаче? Як це може піти їй на користь? Я не можу дозволити собі такого знання. Помічаю, що сама до болю стиснула руки на ручці кошика. Я нічого не видам.

      «Повсякденне, – казала Тітка Лідія, – це те, до чого ви звикли. Зараз вам це повсякденним не здається, але буде через деякий час. Це стане повсякденним».

      ІІІ

      Ніч

      Розділ 7

      Ніч моя, мій власний час, коли я можу чинити, як хочу, якщо не видаю звуків. Якщо не ворушусь. Якщо лежу спокійно. Різниця між «лежати» і «класти». «Класти» – це завжди пасив. Навіть чоловіки раніше говорили: «вкласти її в ліжко». Хоча іноді бувало: «А я б з нею вклався». Усе це – лише припущення. Я не знаю, як раніше говорили чоловіки. Можу судити лише з їхніх слів.

      Тож я лежу в кімнаті, під оком зі шпаклівки на стелі, за білими завісами, між простирадлами. Я охайна, як і всі вони, і я відступаю вбік, зі свого часу. Геть із часу. Хоча ось час, я нікуди з нього не поділася.

      Але ніч – мій вільний час. Куди б мені піти?

      У хороше місце.

      Мойра сіла скраю на моє ліжко, схрестила ноги, поклала щиколотку на коліно. На ній фіолетовий комбінезон, з вуха звисає один кульчик, один ніготь фарбований золотим, для ексцентричності, в обрубкуватих пальцях з жовтими кінчиками – сигарета.

      – Ходімо на пиво.

      – Ти мені попелу в ліжко натрусиш, – сказала я.

      – Застеляй його й не матимеш проблем, – відповіла Мойра.

      – За півгодини, – мовила я. – Мені наступного дня здавати роботу.

      Що то було? Психологія, англійська, економіка. Ми тоді вивчали такі речі. На підлозі кімнати де-не-де лежали книжки, обкладинками вгору, так екстравагантно.

      – Зараз, – наполягала Мойра. – Тобі не треба фарбуватися, це для мене. Що за робота? Я щойно дописала про зґвалтування на побаченнях.

      – На побаченнях, – повторила я. – Ти модна дівчина, суцільні побачення в тебе, навіть там, де зґвалтування.

      – Ха-ха, – сказала Мойра. – Пальто бери.

      Вона тоді взяла його сама, швиргонула мені.

      – Я в тебе п’ять баксів позичу, добре?

      Або десь у парку, з мамою. Скільки мені там років? Було холодно, наші подихи йшли попереду нас, на деревах уже не лишилося листя. Сіре небо, дві качки у ставку, усе похмуре. У мене під пальцями, у кишені, хлібні крихти. Так, СКАЧАТЬ