раКУРС. Світлана Талан

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Антон без вагань. – У Європу вони захотіли! А про те, що отруєні продукти з ГМО буде Європа постачати, мовчать. Там такі продукти нікому не потрібні, тож київська хунта нам їх підсуне – їжте скільки завгодно й не питайте потім, чому діти з вадами народжуються. А ще й у НАТО хочуть! Це щоб до Росії ближче підібратися та розмістити на Донбасі атомні ракети. Потрібна Україна Європі, як п’яте колесо до воза! Росія завжди була нам ближчою й ріднішою за будь-кого. Бачите, західнякам, які завжди їздять туди на роботу, буде зручно без віз, а нам яка користь від того? – гаряче говорив він. – А ви чули, що вже домовилися з американцями та Європою про те, щоб шахти Донбасу затопити?

      – Навіщо? – спитав я, бо ще не чув цієї новини.

      – Радіоактивні відходи там будуть хоронити із США та Європи! – пояснив він. – І це ті шахти, де працювали наші діди та батьки! Веселе ж нам життя готують фашисти!

      – Сьогодні мати розповідала ще одну «приємність», – сказав я. – Уже готова постанова про те, щоб частину наших зароблених грошей вираховувати на утримання правосєків. Тож чи варто триматися на роботі, щоб годувати тих, хто готовий нас убивати за російську мову? Краще вже стати на захист своєї землі.

      – Не буде відтоку всіх коштів на Київ – наш Донбас швидко розквітне, – підтримав Юрко. – Ми вже не раз про це говорили. Скільки в нас заводів, шахт, яка промисловість, а живемо бідно, бо все нами зароблене йде в столицю, щоб тих західняків годувати. Ви уявіть, яке прекрасне життя буде в нашій республіці!

      – А те, що отримують у Києві, ще й розкрадуть! – додав я. – Не можна допустити перетворення Донбасу на військову базу НАТО. Наш край може прекрасно обійтися без київської хунти.

      Мати підтримала мене, і ми з Юрком звільнилися з роботи. Референдум у місті перетворився на справжнє свято. У більшості мешканців був піднесений настрій, бо вірили в зміни на краще. Більшість проголосувала за відокремлення від України – і це була перша перемога. Емоції зашкалювали! Нарешті з’явилася надія на краще життя. Увечері на вулицях свято продовжилося. Молодь гуляла, і ми також. Одне лише наводило смуток і хвилювання – це Люба. Ми не зустрічалися з нею тиждень. Вона посилалася на зайнятість на роботі, а я не знав, що думати. Можливо, вона уникає мене, бо я як не намагався ухилитися від розмов на болючу для неї тему референдуму та блокпостів, усе одно вона в нас відбулася при останній зустрічі.

      – Як ти можеш вірити у всю цю маячню з утворенням Новоросії?! – обурено сказала вона мені.

      Я не міг їй брехати, тож сказав правду про те, що підтримую і проведення референдуму, і створення Новоросії, бо далі жити при владі, яка розкрадає все, що заробляє працьовитий Донбас, яка хоче заборонити російську мову, я не хочу.

      – Є інші способи змусити працювати владу на народ, – сказала мені Люба. – Не влаштовує щось, то їдь до Києва, збирай людей, мітингуй, вимагай щось від влади, але Новоросія – це міф, створений для того, щоб розбити країну на частини. Невже ти цього не розумієш?

      Я не розумів і як доказ нагадав про Майдан, коли загинули люди й нічого не домоглися. Люба багато говорила, доводила, а я не заперечував, СКАЧАТЬ