П’ята Саллі. Деніел Кіз

Чтение книги онлайн.

      – Я обслуговувала столики скрізь – від закусочних із масними немитими ложками до вишуканих ресторанів. Останнім моїм місцем роботи було «Дикі двійки» в Ньюарку.

      Він кивнув та зголодніло на мене подивився.

      – Добре, ми тебе перевіримо. Можеш почати вже сьогодні, на вече́рі. Ти, здається, справила неабияке враження на Тодда. Зазвичай він не дає жінкам другого шансу.

      – Ви не пошкодуєте, – сказала я. – Я дуже хороша та швидка.

      Він обвив руку мені навколо талії.

      – Швидких я люблю та, сподіваюся, ти не занадто хороша.

      Я поплескала його по щоці та сказала:

      – Швидкі в мене ноги, а хороші – руки. Маю чорний пояс із карате.

      Він засміявся та підніс руки вгору:

      – Просто жартую. Але, можливо, якось попрактикуємось із тобою в кунг-фу. Ходімо, познайомлю тебе з Еві, нашою головною офіціанткою. Вона ознайомить тебе з обов’язками.

      Еві принесла блискучу смарагдово-жовту уніформу та показала, де можна переодягтися. Вона познайомила мене з іншими офіціантками, кухарями, помічниками, прибиральниками, показала, де знаходяться меню, і ще раз пояснила, як приймати та передавати замовлення.

      – Єдиний, кого варто остерігатися, – то Еліот, – сказала вона.

      – Що ти маєш на увазі?

      – Він, відколи схуд, перетворився на типового мужлая. В того старого донжуана аж надто часто руки сверблять. От він і лізе ними, куди не просять.

      – Я слідкуватиму за ним, – сміючись, відказала я.

      – Зараз тобі смішно, але коли він притисне тебе в закутку за шинквасом чи на кухні, буде непереливки. У мене вже всі стегна та дупа сині від його скубання. Він змінив трьох дружин та сімох офіціанток, і це тільки ті, про яких я сама достоту знаю.

      – А той, інший?

      – Тодд? Раніше він надто захоплювався азартними іграми, щоб ще знаходити час на жінок. Але тепер він член «Анонімних азартних гравців», тому хтозна. Можливо, він спрямує свою енергію в інше русло.

      – Дякую за попередження, – сказала я.

      Оскільки я була новенькою, мені доручили обслуговувати столики, що стояли якнайдалі від центру залу, тож я могла спостерігати, як метрдотель вітає та проводить відвідувачів до їхніх місць. Дивилася, як Еві виписує замовлення, підходить до бару за напоями, а тоді передає свої записи на кухню. Нічого складного.

      Нарешті група з шести осіб вмостилася за один із моїх столиків. Мені, як завжди, не пощастило, бо то були три буркотливі пари середнього віку, й одразу стало зрозуміло, що з моїми першими клієнтами буде нелегко.

      – Бажаєте чогось випити? – запитала я.

      – Одне дуже сухе мартіні з горілкою, – сказав один із чоловіків, підморгуючи мені.

      То був здоровань із товстою шиєю гравця в регбі. Я подумала, що він, мабуть, продає вживані автомобілі.

      – Викресліть, – повідомила його дружина. – Леонарде, якщо ти СКАЧАТЬ