Всьо ясно. Джонатан Сафран Фоєр

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ не так?» – спитав я в героя. «Нічого. Просто я так звик», – відповів той. «А може, гамбургер?» – «Ні». – «А язик?» «Що він там сказав, що з ним сталося?» – встряв дєд. «Сказав, шо просто так звик». – «А ковбасу він їсть?» – «Нє-а». – «Не їсть ковбаси?!» – «Нє, ні ковбаси, ні сардельок». – «Що, правда?!» – «Ну, він так сказав». – «Так, але ковбаса…» – «Я знаю». – «Ти справді зовсім не їж ковбаси?» – «Без ковбаси». «Він не їсть ковбаси», – знов обернувся я до дєда. Дєд заплющив очі й спробував скласти руки на животі, шо йому не получилося, бо мішав руль. Я прикинув, шо дєдові стало погано, бо герой не хотів їсти ковбаси. «Добре, тоді запитай у нього, що він їсть узагалі, щоб ми могли знайти підходящий ресторан». – «Та ти просто шмук!» – сказав я героєві. «Ви неправильно вживаєте це слово». «Правильно-правильно», – відповів я.

      «То єсть, як він не їсть м’яса?!» – запитала офіціантка з таким виглядом, шо дєд аж схватився за голову. «Шо з ним?» – допитувалася вона. «З ким? З тим, хто м’яса не їсть, хто за голову тримається чи з псіною, яка кусає собі хвоста?» – «З тим, шо не їсть м’яса». – «Він просто так привик». Герой спитав, шо вона хоче. «У них без м’яса нічо нема», – проінформірував я героя. «І шо, він справді не їсть м’яса?» – опечалилась офіціантка. «Ага, він такий». – «А ковбасу?» «Ніякої ковбаси», – сказав до офіціантки дєд, хитаючи головою справа наліво. «А може, з’їси трошки м’яска? – перепитав я героя. – Бо в них же без м’яса нічо нема». «А в них немає картоплі або чогось подібного?» – запитав він. «У вас бараболя є? – спитав я в офіціантки. – Чи шо-небудь подібне?» – «У нас бараболя тільки до м’яса». Я переклав її слова героєві. «А хіба я не можу замовити просто картоплю?» – «Шо?» «Можна нам дві або три порції картоплі без м’яса?» – запитав я в офіціантки. Тоді вона сказала, шо піде й запитає в директора. «Спитай у нього, може, він буде їсти печінку», – сказав дєд.

      Офіціантка повернулася й оголосила: «Ну, шо я вам скажу, ми можемо йому запропонувати подвійну порцію картоплі, але ми подаємо її на одній тарілці з м’ясом. Директор сказав, шо тут ніяких переговорів бути не може. Він має його з’їсти». – «Подвійна картопля – нормально?» – спитав я в героя. «О, це було б просто супер!» Дєд і я заказали по свинній одбивній, а ше одну заказали для Семмі Дейвіса Младшого-Младшого. Псіна якраз узялася опять до знакомства з ногою героя.

      Коли принесли їсти, герой заставив мене забрати м’ясо з його тарєлки. Сказав, шо навіть не хоче до нього притрагуватися. Це вже доводило мене до бєлої гарячки. Хочете знати чого? Того шо я почав понімати, шо він уважає наше їдло надто поганим для себе.

      Я вибрав м’ясо з його тарєлки, бо знав, шо батя в такому разі наказав би мені це здєлати, і я навіть нічого йому не сказав. «Скажи йому, що завтра ми рушимо дуже рано», – відізвався дєд. «Рано?» – «Так ми зможемо довше шукати. Уночі шукати погано». «Завтра ми виїдемо дуже рано», – переклав я для героя. «Це добре», – відповів він, відсмикнувши свою ногу. Я просто страшенно здивувався, коли дєд заявив, що виїдемо рано. СКАЧАТЬ