Солодка пісня. Лейла Слімані

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ винною і врешті пообіцяла зробити все від неї залежне, щоб бути на святі.

      Луїза вирішила влаштувати свято в середу пополудні. Їй хотілося бути певною, що діти ще не роз’їдуться з Парижа й усі згодяться прийти. Міріам пішла на роботу вранці, заприсягнувшись, що повернеться після обіду.

      Повернувшись додому відразу ж після полудня, вона мало не закричала. Власну квартиру годі було впізнати. Вітальня була вся в блискітках, надувних кульках, паперових гірляндах. А передусім прибрали канапу, щоб дітям було де гратися. І навіть дубовий стіл, такий важкий, що його не пересували відтоді, як він з’явився, зараз перекочував на інший кінець кімнати.

      – Хто ж це пересунув меблі? Вам Поль допомагав?

      – Та ні, – заперечила Луїза. – Я сама все зробила.

      Міріам мало не розреготалася, вона не йняла віри. «Це просто жарт», – подумала вона, дивлячись на тендітні, тонкі, мов сірники, руки няньки. Потім згадала, що вже мала нагоду переконатися в дивовижних здібностях Луїзи. Раз чи двічі вона була вражена, як нянька жонглює важкими здоровенними пакунками, не випускаючи з рук Адама. За тендітною, худою статурою ховалася неабияка сила.

      Увесь ранок Луїза надувала кульки, надаючи їм форми тварин, і почіпляла їх усюди – від передпокою до шухляд на кухні. Вона сама спекла великий іменинний пиріг – шарлотку з лісовими ягодами, прикрашену фігуркою.

      Міріам жалкувала, що пішла з роботи. Їй було так добре в спокійній конторі. Доньчині іменини навіювали на неї тугу. Вона боялася побачити дітей, що нудьгують і втрачають терпець. Їй не хотілося ні вгамовувати забіяк, ні втішати тих, чиї батьки не прийдуть вчасно, щоб їх забрати. У пам’яті зринули спогади дитинства, від яких холонуло серце. Ось вона сидить на товстому білому вовняному килимі осторонь від дітей, що грають із ляльковим сервізом. Вона розмазала по вовні розталий шоколад, потім спробувала приховати шкоду, чим лише все погіршила. Мати іменинника насварила її перед усіма дітьми.

      Міріам сховалася у своїй кімнаті, зачинивши за собою двері, і вдала, що вся поринула в читання електронної пошти. Вона знала, що може, як завжди, покластися на Луїзу. Задзеленчав вхідний дзвінок. Вітальня наповнилася дитячим галасом. Луїза поставила музику. Міріам тихенько вислизнула з кімнати й спостерігала за дітлахами, що обліпили няньку. Вони заворожено кружляли довкола неї, Луїза підготувала пісні й фокуси. Вона перевдягалася на очах ошелешених дітей, яких не так легко ошукати і які знали, що вона – своя людина. Ось вона – запальна, весела, задерикувата. Заводила пісень й імітувала голоси тварин. Усадила Мілу й одного з її друзів на спину, а інші дітлахи реготали до сліз і просилися теж узяти участь у родео.

      Міріам захоплювалася здатністю Луїзи грати по- справжньому. Няня грала, натхненна тією всемогутністю, яка властива лише дітям. Одного разу, повернувшись увечері додому, Міріам застала Луїзу лежачою на підлозі з розмальованим обличчям. Її щоки й чоло прикрашали широкі СКАЧАТЬ