Солодка пісня. Лейла Слімані

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ кімнаті, що просякла запахом пластиліну? Обстановка, голос учительки мимоволі повертали її до дитинства, до цієї пори покірності й примусу. Міріам усміхнулася. Вона незграбно подякувала й пообіцяла, що Міла виправиться. Стрималася, щоб не висловити цій старій гарпії все, що думає про її жінконенависництво й моралізаторство. Побоялась, аби ця сивоволоса дама не відігралася на її дитині.

      Паскаль же, здавалося, розумів той запал, жадобу до визнання й подолання викликів, що її переповнювали. Між нею й Паскалем зародилося змагання, від якого вони отримували неоднозначне задоволення. Він її підштовхував, вона опиралася. Він примушував її викладатися до кінця, вона його не розчаровувала. Одного вечора він запропонував вихилити разом склянку після роботи.

      – Ти працюєш у нас уже півроку, треба це відзначити, як гадаєш?

      Вони крокували тихою вулицею. Паскаль відчинив перед Міріам двері бістро, і вона усміхнулась йому. Влаштувалися вглибині зали на встеленій килимом лаві. Паскаль замовив пляшку білого вина. Поговорили про справу, над якою працювали, і доволі швидко перейшли до спогадів про студентські роки. Про грандіозну вечірку, яку влаштувала Шарлотта у своєму особняку у вісімнадцятому окрузі. Про сміховинний напад паніки, що спіткав бідолашну Селіну в день усних екзаменів. Міріам швидко пила вино, і Паскаль її смішив. Повертатися додому не хотілося. Не хотілося нікого попереджати, не хотілося, щоб хтось на неї чекав. Але ж є Поль. І діти.

      Вона відчула легеньке збудливе еротичне бажання, від якого пекло в горлі й грудях. Облизала губи. Їй чогось хотілося. Уперше за тривалий час відчула безпричинне, безглузде, егоїстичне бажання. Вона марно намагалася кохати Поля – чоловікове тіло було немов багаж спогадів. Коли він проникав у неї, то проникав у її материнське лоно – неповоротке материнське лоно, у якому сім’я Поля часто знаходило прихисток. Її лоно зі складками й закрутами, де вони звели свій дім, де розквітло стільки турбот і радощів. Поль розтирав її набряклі посинілі ноги. Бачив, як розпливається кров на простирадлах. Коли вона стояла навколішки і її нудило, Поль притримував їй волосся. Він чув її крики. Витирав її розпашіле обличчя, коли в неї були потуги. Він приймав її дітей.

      Вона завжди відкидала думку про те, що діти можуть бути перепонами для її успіху, для її свободи. Неначе якір, що тягне на дно, засмоктує голову потопаючого в болото. Спочатку таке усвідомлення викликало в неї глибокий смуток. Вона вважала це несправедливим, гнітючим. Усвідомлювала, що житиме відтепер із відчуттям, що вона неповноцінна, що чинить зле, що жертвує однією часткою свого життя заради іншої. Вона перетворила це на трагедію, не бажаючи відмовитися від мрії про ідеальне материнство. Уперто вважала, що все можливе, що вона досягне всіх своїх цілей, що не озлобиться й не виснажиться. Що не гратиме ролей ні жертви, ні матінки Кураж.

      Мало не щодня Міріам отримувала повідомлення від своєї подруги Емми. Вона розмістила в соцмережах СКАЧАТЬ