Солодка пісня. Лейла Слімані

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ридав. Він нічого не розумів. Кричав «Луїзо!», ковтаючи останній склад, з його носа текли шмарклі, щоки буряковіли від гніву. Мілу теж зрештою охоплював страх. Якусь мить їй починало здаватися, що Луїза й справді пішла, полишила їх у цій квартирі, де от-от стемніє, а вони самі-самісінькі, і нянька вже не повернеться. Не в змозі витримати тривогу, Міла благала:

      – Луїзо, це не смішно. Де ти?

      Дівчинка нервувала, тупотіла ногами. Луїза вичікувала. Спостерігала, як спостерігають за агонією щойно спійманої рибини з закривавленими зябрами, що б’ється в судомах. Рибини, що тріпоче на дні човна, задираючи голову й зіпаючи ротом, не маючи жодних шансів утекти.

      Потім Міла почала шукати схованки. Вона зрозуміла, що треба смикати двері, піднімати завіси, нахилятися, щоб заглянути під ліжка. Та Луїза була такою тендітною, що знаходила собі все нові криївки. Вона ховалася в кошику з брудною білизною, під письмовим столом Поля чи в глибині шафи, прикрившись ковдрою. Інколи вона ховалася в душовій кабіні в темній ванній. Міла тоді шукала марно. Вона ридала, проте Луїза була непохитна. Дитячий розпач не примусить її здатися.

      Одного разу Міла не стала кричати. Луїза сама себе загнала в пастку. Міла мовчки кружляла довкола схованки, удаючи, що не може знайти няньку. Вона всілася на кошик із білизною, і Луїза почала задихатися.

      – Мир? – шепотіла мала.

      Та Луїза не хотіла відступати. Вона й далі мовчала, хоча її коліна впиралися в підборіддя. Дівча легенько постукувало ногами по кошику з лози.

      – Луїзо, я знаю, що ти там, – сміялася вона. Луїза раптом підвелася, так рвучко, що Міла цього не чекала й гепнулася додолу. Її голова стукнулась об кахель у душовій. Ошелешене дівча заплакало, та потім, коли вона помітила воскреслу, тріумфуючу Луїзу, що дивилася на неї згори вниз переможним поглядом, її страх змінився якоюсь істеричною радістю. Адам примчав до ванної й приєднався до бурхливого танцю, який улаштували жінка й дівчинка, заходячись реготом.

Стефанi

      У вісім років Стефані вже вміла міняти підгузки й готувати пляшечки для малят. Рухи в неї були впевненими, і вона твердою рукою підтримувала тендітні потилиці немовлятам, дістаючи їх із ліжечок. Вона знала, що їх слід класти на спинку й ніколи не трясти. Вона купала малят, міцно тримаючи їх за плічка. Крики, писк, сміх і плач новонароджених підсолоджували її спогади доньки-одиначки. Усі раділи з того, з якою любов’ю вона ставиться до малюків. І всі погоджувалася, що в неї, як для такої маленької дівчинки, надзвичайні материнські почуття й відданість.

      Коли Стефані була дитиною, Луїза, її мати, доглядала немовлят у себе вдома. Чи радше в Жака, як він не втомлювався їй нагадувати. Зранку матері привозили малят. Стефані пригадала цих загнаних і сумних жінок, що прислухалися, припавши вухом до дверей. Луїза навчила її вгадувати їхні стривожені кроки в коридорі. Декотрі виходили на роботу невдовзі після пологів і передавали крихітних немовлят Луїзі до рук. Вони також передавали СКАЧАТЬ