Солодка пісня. Лейла Слімані

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ бачили. Вона була близькою людиною, але не рідною. Якось уранці, вийшовши з душу, гола Міріам опинилася перед нянькою, а та й оком не змигнула. «Що їй до мого тіла? – заспокоювала себе Міріам. – Ну немає в ній такої делікатності».

      Луїза заохочувала їх обох виходити в люди. «Веселіться, поки молоді», – повторювала вона, як заведена. Міріам прислухалася до її порад. Луїза здавалась їй розсудливою й поблажливою. Якось увечері Поль і Міріам подалися на вечірку до музиканта, з яким Поль щойно познайомився. Вечірку влаштували в мансарді в шостому окрузі. Вітальня була крихітною, стеля – низькою, і людям було тісно. У комірчині панувала радісна атмосфера, і незабаром усі заходилися танцювати. Дружина музиканта, дебела білявка, що користувалася помадою кольору фуксії, пустила по колу кілька самокруток із «травичкою» й підливала горілку в холодні склянки. Міріам балакала з людьми, яких геть не знала, проте сміялася на все горло разом із ними. Вона з годину просиділа в кухні на столі. О третій ранку гості почали волати, що вмирають із голоду, і красуня-білявка приготувала омлет із грибами, який їли просто зі сковороди, брязкаючи виделками.

      Коли вони о четвертій ранку повернулися додому, Луїза дрімала на канапі, притиснувши коліна до грудей і схрестивши руки. Поль обережно прикрив її ковдрою. «Не будитимемо її. Вона здається такою безтурботною». І Луїза почала ночувати в них раз чи двічі на тиждень. Про це ніколи відкрито не казали, не обговорювали, та Луїза потихеньку вила своє гніздечко в їхній квартирі.

      Поля інколи непокоїли ці понаднормові години. «Не хочу, щоб вона колись звинуватила нас, що ми її експлуатуємо». Міріам пообіцяла з цим розібратися. Завжди така непохитна, прямолінійна, зараз вона сердилася на саму себе, що не зробила цього раніше. Вона поговорить із Луїзою і все прояснить. Вона тривожилась і водночас потай раділа, що Луїза перебирає на себе стільки хатніх клопотів, робить те, чого від неї не вимагають. Міріам безперестанку вибачалася. Повертаючись пізно додому, вона казала: «Вибачте, що зловживаю вашою люб’язністю». А Луїза завжди відповідала: «Я ж тут задля цього. Не переймайтеся».

      Міріам частенько робила їй подарунки. Сережки, куплені в дешевій крамниці біля метро. Помаранчевий кекс – єдині ласощі, які, як вона знала, любила Луїза. Віддавала їй речі, які вже не носила, це при тому, що вона тривалий час вважала це принизливим. Міріам робила все можливе, щоб не образити Луїзу, не засмутити її й не викликати в неї заздрості. Купуючи обновки для себе чи дітей, вона ховала їх у старій сумці й не розпаковувала, поки Луїза не йшла геть. Поль хвалив Міріам за такий прояв делікатності.

* * *

      Врешті-решт усе оточення Поля й Міріам дізналося про Луїзу. Декотрі зустрічалися з нею на вулиці чи у квартирі. Інші лише чули про звитяги цієї диво-няньки, яка ніби зійшла зі сторінок дитячої книжки.

      «Луїзині вечері» стали традицією, зустрічами, на яких побували всі друзі Міріам та Поля. Луїза знала про вподобання кожного з них. Знала, що Емма за вегетаріанською ідеологією приховує СКАЧАТЬ