Протистояння. Том 1. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ просто не знаю. Здається, хворобу ви не підхопили. Ми прагнемо дізнатися чому. Дізнаємось, і вас відпустять.

      – Поголитися можна? Свербить.

      Дейтц усміхнувся.

      – Якщо ви дозволите Деннінґеру продовжити досліди, я скажу, щоб вас негайно поголили.

      – Сам упораюся. З п’ятнадцяти років чудово виходить.

      Дейтц одразу ж похитав головою.

      – Я так не думаю.

      – Боїтеся, щоб я собі горлянку не перерізав? – сухо всміхнувся Стю.

      – Ну, скажімо, ми…

      Стю перервав його сухим кашлем. Та таким потужним, що мало не навпіл зігнувся.

      Дейтц зреагував миттєво. Він притьмом зірвався з ліжка й кулею полетів до дверей – здавалося, стопи навіть підлоги не торкалися. Наступної миті він уже намацував квадратний ключ, устромляв його в замок.

      – Не переймайтеся, – м’яко промовив Стю. – Я прикидався.

      Дейтц повільно повернувся до нього. Його обличчя перемінилося. Губи стиснулися від злості, очі витріщилися.

      – Ви що?

      – Прикидався, – сказав Стю й усміхнувся ширше.

      Дейтц ступив два кроки до нього. Кулаки стиснулися, розкрилися, знову стиснулися.

      – Нащо? Нащо таке виробляти?

      – Перепрошую, це таємна інформація, – відмовив усміхнений Стю.

      – Ох ти ж лярвин покидьок, – спантеличено пробелькотів Дейтц.

      – Ну ж бо, іди. Іди та скажи їм, хай ставлять свої досліди.

      Стю так гарно не спалося відтоді, як його ув’язнили. І йому наснився надзвичайно яскравий сон. Йому багато чого снилося, і дружина завжди жалілася, що він кидається й розмовляє, коли спить, та такого ще не було.

      Він стояв на сільській дорозі. У тому місці, де чорний асфальт поступався білій, як кістка, ґрунтівці. У небі палало літнє сонце. Обабіч дороги росла зелена кукурудза, і її зарості тяглись аж до обрію. Біля дороги стояв знак, але його вкривав шар пилу, і було неможливо щось прочитати. Чулося коров’яче мукання, далеке й неприємне. Неподалік хтось перебирав струни акустичної гітари – грали самими пальцями. Вік Пелфрі теж не користувався медіатором, і звук був чудовим.

      «Ось куди б я подався, – знічев’я подумав Стю. – Та-а-ак, саме сюди».

      Що то за мелодія? «Прекрасний Сіон»? «Поля біля батьківського дому»? «Щасливе майбутнє»?[68] Якийсь гімн із дитинства – щось, що асоціювалося з хрестинами й пікніками під обід. Та Стю не пригадав, який саме.

      А тоді музика стихла. На сонце набігла хмара. Стю стало лячно. З’явилося відчуття чогось жахливого, страшнішого за чуму, пожежу, землетрус. У кукурудзі щось було, і воно спостерігало за ним. У кукурудзі сиділо щось темне, моторошне.

      Стю поглянув туди й побачив два червоні ока, що палали в темному затінку, у глибині кукурудзяних хащів. Ті очі сповнили його паралітичним, безпорадним відчаєм – наче в курки, яка відчула тхора. «Це він, – подумав Стю. – Чоловік без обличчя. О милосердний Боже. О Господи, ні».

      А тоді сон розвіявся, і він прокинувся СКАЧАТЬ