Протистояння. Том 1. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Пітер. – Потроху перетреться, і вона заспокоїться.

      – Справді? – спитала Френні.

      Вона повільно підійшла до батька, прихилилася до нього, і він обійняв її.

      – Мені так не здається, – сказала Френні.

      – Не зважай. Подумаємо про це пізніше.

      – Треба йти. Вона не хоче мене тут бачити.

      – Краще лишися. Буде добре, якщо – або коли – вона спуститься й з’ясується, що їй потрібно, аби ти лишилася. – Він трохи помовчав. – Щодо мене, Френ, то я це й так знаю.

      – Татусю, – промовила вона й поклала голову йому на груди. – Ох, татку, мені так шкода, так страшенно шкода…

      – Ш-ш-ш…

      Він погладив її волосся. Понад головою дочки він бачив, як крізь шибки струменять сонячні промені – стояла післяобідня пора, проте здавалося, наче вже почало вечоріти. Тут, у вітальні, світло завжди набувало цієї характерної риси: робилося золотавим та непорушним і лягало так само, як у музеях та прадавніх склепах.

      – Ш-ш-ш, Френні… Я люблю тебе. Я люблю тебе.

      Розділ 13

      Загорілася червона лампочка. Зашипіла помпа. Відчинилися двері. Чоловік, який переступив поріг, не мав на собі білого комбінезона. Натомість у нього був маленький блискучий фільтр для носа, схожий на срібну виделку з двома зубцями – такі кладуть на столики з канапками, щоб можна було дістати з пляшки оливки.

      – Вітаю, містере Редман, – сказав на ходу прибулець.

      Він виставив руку в прозорій гумовій рукавичці, і з переляку Стю її потиснув.

      – Мене звати Дік Дейтц. Деннінґер сказав, що ви не гратимете в нашу гру, доки вам не скажуть, який рахунок.

      Стю кивнув.

      – Гаразд.

      Дейтц присів на край ліжка та впер руки в боки. Він був невеличким чорношкірим чоловічком і в такій позі скидався на гнома з диснеївського мультфільму.

      – То що саме вас цікавить? – спитав він.

      – По-перше, скажіть, чому на вас немає одного з тих скафандрів.

      – Бо Джеральдо каже, що ви не заразні.

      Дейтц указав пальцем на морську свинку за подвійним склом, що займало одну стіну. Тваринка сиділа в клітці, а позаду неї з порожнім обличчям стояв Деннінґер.

      – Гм, Джеральдо?

      – Протягом останніх трьох днів Джеральдо дихав вашим повітрям, яке попередньо проганяли через конвектор. Хвороба, яку підхопили ваші друзі, легко перекидається з людини на морську свинку й навпаки. Ми дійшли висновку, що, якби ви мали ту заразу, Джеральдо вже мав би здохнути.

      – Однак ви вирішили не ризикувати, – сухо сказав Стю й тицьнув великим пальцем на носовий фільтр.

      – Ризик у моєму контракті не прописаний, – цинічно всміхнувся Дейтц.

      – То що в мене таке?

      Слова полинули так плавно, наче то була заготовлена промова:

      – У вас чорне волосся, блакитні очі, страшенно СКАЧАТЬ