Три товариші. Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ найвитонченішими фарбами й повісив його собі над диваном. Така вона йому більш до вподоби. Побожність! Людина згадує про свої досить обмежені гарні властивості тільки тоді, коли вже запізно. Тоді її зворушує думка: яка ж я могла бути благородна… Отож вона й вважає себе доброчесною… Доброчесність, доброта, благородство, – він махнув своїм величезним лаписьком, – усіх цих властивостей люди щиро бажають іншим, щоб їх легше було обдурити…

      Ленц усміхнувся.

      – Ти підриваєш підвалини людського суспільства, Фердинанде!

      – Основи людського суспільства – це жадоба, страх і корупція, – відрізав Грау. – Людина зла, але любить добро, коли його чинить хтось інший. – Він простяг до Ленца руку з чаркою. – А тепер налий мені й не базікай цілісінький вечір – дай іще комусь слово сказати.

      Я переліз через диван до Кестера. Мені раптом сяйнула думка.

      – Отто, зроби-но мені послугу – дай мені завтра на вечір «кадилак».

      Браумюллер відвів погляд від фотографії якоїсь більш ніж легко одягненої креольської танцівниці, яку він уже довго й пильно роздивлявся.

      – А ти вмієш уже робити повороти? – спитав він. – Досі мені здавалось, що ти вмієш їхати тільки прямо, та й то, коли хтось замість тебе тримає кермо.

      – Помовч, Тео, – відповів я, – на перегонах шостого ми зробимо з тебе котлету!

      Браумюллер забулькотів сміхом.

      – Ну то як, Отто? – схвильовано допитувався я.

      – Машина не застрахована, Роббі, – сказав Кестер.

      – Я повзтиму, як слимак, а сигналитиму, як автобус. Мені б тільки якихось кілька кілометрів тут, у місті…

      Отто примружив очі так, що лишилась тільки вузенька шпаринка, й усміхнувся.

      – Гаразд, Роббі, бери…

      – Тобі потрібна, певне, машина до твоєї нової краватки? – підійшовши, спитав Ленц.

      – Заткни пельку, – сказав я, відпихаючи його.

      Та він не відступився.

      – Ану покажи, малий! – Він помацав шовкову тканину. – Чудово! Наш малюк у ролі джиґуна! Чи не збираєшся ти часом на оглядини?

      – Сьогодні твої дотепи мені не дошкуляють, ти, ілюзіоністе! – відповів я.

      – Оглядини? – Фердинанд Грау підвів голову. – А чом би йому не піти на оглядини? – Він аж пожвавішав і, повернувшися до мене, сказав – Іди собі, Роббі, спокійнісінько! Ти ще не пропащий для цього. Бо для кохання потрібна хоч якась наївність. А ти її маєш. Бережи її. Це – дар Божий. Утративши, ніколи вже її не набудеш.

      – Не бери того близько до серця, – вишкірився Ленц. – Народитися дурним не ганьба. А от умерти дурнем – сором.

      – Помовч, Готфріде. – Одним рухом свого могутнього лаписька Грау ніби відкинув його геть. – Ідеться не про тебе, задвірковий романтику. Тебе й не шкода.

      – Давай говори, Фердинанде, – сказав Ленц. – Виговоришся, то й на душі полегшає.

      – Ти ледар, – промовив Грау, – та ще й пишномовний.

СКАЧАТЬ