Три товариші. Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ нею зі швидкістю п’ятдесят кілометрів. У деяких місцях кузов постукував. Ми зменшили тиск у балонах на чверть атмосфери та спробували ще раз. Пішло трохи краще. Спустили ще чверть атмосфери. Тепер усе йшло як по маслу.

      Ми вернулися до майстерні, змастили скрипучі шарніри капота, втиснули туди ще гумову прокладку, залили в радіатор гарячу воду, щоб мотор умить заводився, і ще раз обприскали машину зісподу з гасового розпилювача, щоб і там усе блищало. Після всього Готфрід зняв руки до неба:

      – Тепер явися нам, благословенний покупцю! Явися, любий володарю напханого гаманця! Ми чекаємо на тебе, як жених на наречену!

      Проте наречена не квапилась. Отож ми пересунули на оглядову яму пекареву тарадайку й заходилися демонтувати передню вісь. Кілька годин спокійно, без зайвих балачок працювали. Аж ось я почув, що Юп, який стояв біля бензоколонки, почав насвистувати мелодію пісні: «Чуєш! Хто це йде до нас».

      Я виліз із ями й виглянув у вікно. Навколо «кадилака» походжав маленький присадкуватий чоловік. На вигляд – цілком солідний буржуа.

      – Поглянь, Готфріде, – прошепотів я, – може, це наречена?

      – Безперечно! – сказав Ленц, глянувши на гостя. – Але подивись на обличчя. Ні з ким іще не розмовляв, а вже сповнений недовіри. Швиденько йди до нього! А я залишуся в резерві. Підключуся, якщо ти сам не впораєшся. Не забувай про мої прийоми.

      – Добре. – Я вийшов до покупця.

      Гість дивився на мене розумними чорними очима. Я відрекомендувався:

      – Локамп!

      – Блюменталь!

      Це був перший Готфрідів прийом: неодмінно відрекомендуватися. Він запевняв, що це одразу ж створює інтимнішу атмосферу. Другий прийом полягав у тому, щоб починати розмову дуже стримано, вислухати уважно покупця, а тоді вже вчепитися там, де це було б вигідно.

      – Ви з приводу «кадилака», пане Блюменталь? – запитав я.

      Він кивнув.

      – Ось він, – сказав я і показав рукою на машину.

      – Бачу, – озвався Блюменталь.

      Я кинув на нього швидкий погляд. «Увага, – подумки застеріг я себе, – це хитра бестія!»

      Ми перейшли подвір’я. Я відчинив дверцята машини й запустив мотор. Робив усе мовчки, щоб дати Блюменталю час оглянути машину. Безперечно, він знайде до чого прискіпатись, отоді я перейду в наступ.

      Та Блюменталь нічого не оглядав. Ні до чого не прискіпувався. Він і собі мовчки стояв переді мною, як стовп. Мені нічого не лишалося, як тільки розпочати наступ навмання.

      Неквапливо й детально почав я описувати «кадилак», як, певне, мати розповідає про свою дитину. Говорячи, я намагався вивідати, чи тямить цей чоловік хоча б щось у таких речах. Коли це фахівець, то треба чимбільш розводитися про мотор і шасі, а коли він нічого не тямить – про комфорт та інші витребеньки.

      Та він і далі нічим не виказав себе. Він не перебивав мене, аж поки я сам не вичерпав своїх мовних ресурсів.

      – Для СКАЧАТЬ