Сюрпризи долі. Ева Гата

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ до сімейного свята, у грудні Георгію виповнювалося сорок п’ять років.

      – Післязавтра до нас приїде Жан, мій знайомий з Франції, – якось повідомив Георгій.

      – А чому ти раніше мовчав?

      – Він учора телефонував і, коли довідався про круглу дату, вирішив особисто приїхати й привітати, їм у Франції це ж просто зробити.

      – Де він буде жити? – запитала Олена.

      – У нас. Ти ж не проти?

      – Звичайно ні, покладемо його спати у вітальні.

      – Тож я тебе попрошу, будь зранку вдома, бо приїде прямісінько з летовища.

      – Ти його не зустрічатимеш?

      – Ні, я маю важливу нараду, та й Жан просив не турбуватися, бо може чудово дібратися і сам.

      У п’ятницю зранку перед їхнім будинком зупинилося таксі. Пролунав дзвінок, і Олена поквапилася відчиняти двері.

      На порозі стояв високий худорлявий брюнет.

      – Доброго ранку, я Жан, але можете називати мене Іван, – жваво промовив гість.

      – Дуже приємно, а я Олена. Заходьте і почувайтеся, як удома. Ви, напевно, зголодніли?

      – Дякую, в літаку нас добряче нагодували, але від чогось гарячого не відмовлюся.

      Кухня наповнилася благородним ароматом кави.

      – Яке у вас миле помешкання, мені раптом здалося, що я колись тут уже жив.

      – Дякую. Коли ви востаннє відвідували Батьківщину? – запитала Олена.

      – О, давно, понад десять років тому.

      – Так ви Жан чи Іван? – посміхнулася Олена.

      – Мій батько уродженець вашого міста, а мати француженка. У нас вдома розмовляють лише українською мовою, навіть мати. Вона так кохала батька, що вивчила її досконало.

      – Ви живете з батьками?

      – Ні, вони мешкають у Парижі, а я в Сержі, у мене там невеличкий будинок.

      – Я не знаю такого міста.

      – Це за тридцять кілометрів від Парижа. Місцевість пов’язана з Ван Гогом, він там неподалік похований на невеличкому сільському цвинтарі поряд зі своїм братом Тео.

      – Я завжди мріяла побувати у Франції, але не знаю, чи таке можливо.

      – Чому ні? От приїжджайте разом з Жоржем улітку.

      – Дякую, мені б дуже хотілося, та мій чоловік дуже зайнятий, незабаром має вийти його нова книжка.

      – Він мені казав. А ви чим займаєтеся?

      – Я працюю в школі, викладаю англійську мову.

      – А які маєте хобі?

      – Тепер моїм постійним хобі є господарка, – гірко посміхнулася Олена.

      – Не може бути, щоб жінка з такими неймовірно блакитними очима і такою чарівною усмішкою ніколи нічим не захоплювалася.

      – Ви майстер компліментів, – засміялася Олена, – колись я спробувала писати, але з того нічого не вийшло.

      – Хто ж ваш критик?

      – Мій чоловік, звісно.

      – Він, справді, суворий критик, але, може, ви б прочитали що-небудь СКАЧАТЬ