Сюрпризи долі. Ева Гата

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ стосовно рафінованого мистецтва, яке є квінтесенцією ідеї «Омфалу»? – посміхнулася Олена.

      – На жаль, багатьом лише здається, що підтримують чисте мистецтво. Хіба будь-хто з нас може бути суддею добра чи зла, високого чи приземленого? Час, лише він один розставляє крапки над «і». Неможливо описати ландшафт поверхні землі, сидячі у ямі, для цього треба піднятися на відповідну височінь.

      – Маєте рацію, найправдивішу оцінку того, що з нами трапляється, – доброго чи злого – можемо дати лише згодом.

      – Моя порада вам: не звертайте ні на кого уваги, робіть те, що вам підказує серце.

      Жан хотів ще щось додати, але двері відчинилися, і в помешкання зайшов Георгій.

      – Здоров був, друже! Радий тебе бачити на рідній землі.

      Чоловіки обнялися і привіталися по-братерськи.

      – Добре, що ти прийшов, зараз сідаємо обідати, – заметушилася Олена.

      За обідом Жан розповідав останні події та різні пригоди. Потім чоловіки почали згадувати відвідини Жоржем Парижа.

      – Пригадуєш, як ми тоді добряче з тобою погуляли в ресторані «Монторіоль», – загадково посміхнувся Жорж.

      – Але хіба це можна порівняти з прийняттям у Палаці Інвалідів? – перебив друга Жан.

      – А чому така дивна назва? – здивувалася Олена.

      – Це дуже гарна будівля, де похований Наполеон Бонапарт. Мій сусід Пантелій, до речі теж наш земляк, там реставрує фрески ХVIII століття. Саме він нас і запросив на це прийняття, – пояснив Жан.

      – Я ж тобі розповідав, ти не пам’ятаєш, Оленко? – перебив друга Георгій.

      – Щось не пригадую, таке рідкісне ім’я – Пантелій – я б обов’язково запам’ятала.

      – Зі старогрецької воно означає досконалість, або вищий ступінь, – пояснив Жан.

      – А він виявився впертим цапом, – іронічно зауважив Георгій.

      – У змаганні між Аполлоном і Паном? – лукаво посміхнувся Жан.

      – Але я ж тоді виграв!

      – Ну, не зовсім, не всі підтримали тебе.

      – Asinus ad lyram [7]. Лише ті, в кого виросли ослячі вуха, – зло засміявся Жорж.

      – Ти маєш на увазі мене? Ти ще тоді обізвав мене королем Мідасом.

      – А як тебе ще назвати? Я був переконаний, що ми мислимо однаково.

      – Я не розумію, про що ви говорите, – здивувалася Олена.

      – Спробую пояснити, Пантелій розпочав баталію з Жоржем.

      – І про що вони сперечалися?

      – Про що можуть сперечатися дві світлі голови? Звичайно, про мистецтво. Жорж стверджував, що простолюдин не здатний осягнути велич гармонії. На його думку, для вибраних існує одне мистецтво, а для натовпу – інше. Ваш благовірний уважав, а може, і далі вважає, що немає чого розсипати бісер перед свинями. На його думку, правдиві митці повинні групуватися у закриті секти. Саме з такою метою він створив «Омфал» – літературний Парнас, вхід до якого суворо охороняють невблаганні таланти. Пантелій же дотримувався СКАЧАТЬ