Коли повертається веселка. Анастасія Вінник

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Навіть голос його був монотонним, нудотно-повчальним. І завжди його мова переповнювалася зашкарублими приказками: «Щоб рибу їсти, треба в воду полізти», «Хто рано встає, тому Бог дає», «Життя прожити – не поле перейти», «Хрін від редьки не солодший». А ще на його нижній губі завжди висіла цигарка, немов приклеєна. У перший вечір, коли «бог» пішов, Таня сказала мамі, що він погана людина, а мама розсердилась і виперла її на вулицю в піжамі й капцях. Це був кінець жовтня. На вулиці йшов дощ. Таня постояла на веранді й пішла в сарай. Накинула на себе старе татове пальто, запхала ноги в старі діряві валянки і заснула на старих лахах, так і не зрозумівши, чому мама не йде за нею. Мама так і не прийшла.

      Мама вийшла заміж за три місяці й разом із дочкою переїхала з малесенької хатинки на околиці у величезну квартиру в центрі міста. Тоді Тані було сім років. У вітчима часто гостювали лікарі. Галасливі компанії ніколи не соромились пліток, у своїх бесідах смачно лаялись, голосно кричали. Із часом Таня знала, від кого вагітніла і скільки разів позбувалася вагітності директорка школи, хто був коханкою директора універмагу і що у дружини голови райвиконкому на потаємному місці є родимка. Вітчим називав жінок підстилками. А особливо йому подобалось у присутності Тані розповідати брутальні анекдоти. Вона шарілася й ховала очі, а всі навколо голосно реготали. Мама теж реготала, аж до сліз.

      Під кінець першого року одруження мама вечорами була під градусом, незалежно від того, гостював хтось чи ні. А за два роки після народження брата Жені мама частіше була п’яна, аніж твереза.

      Саме тоді життя перетворилось на пекло. Вітчим ішов на роботу, а Таня залишалась доглядати брата. Щоб не турбували зі школи, вітчим виписував Тані довідки через знайомих, начебто вона хворіє. Вітчим не переймався, що його жінка постійно п’є, навпаки – приносив додому коньяки-подарунки від пацієнтів і спирт. Таня намагалась хоч якось зупинити маму: по-дитячому, як могла – виливала все в унітаз, за що кожного разу отримувала стусанів від мами і від Володимира Павловича, звичайно ж.

* * *

      Біля під’їзду, де жив Роман, сиділи жіночки-квочки, що дивились на Таню і про щось балакали. Коли вона вийшла з авто, вони замовкли.

      Двері до під’їзду були відчинені, а звідти віяло холодом, пліснявою і щурами.

      – Маринко, ти знову не замкнула двері! – вигукнула одна з жіночок-квочок. – Якого біса збирали гроші на замок?

      – Я закливала… – ображено відповіла дівчинка.

      – «Закливала» вона! А це що таке? Ходить, хто хоче!

      Таня обернулась. На неї дивились розгублені дитячі очі й жіночки-квочки.

      На третьому поверсі вона побачила ті ж самі двері. Натиснула на дзвінок. За дверима зачовгали чиїсь ноги. Романова мама? Чи та, що вилаялась по телефону? Таня поправила пасмо волосся і застигла в очікуванні.

      Але це була не мама, а жіночка років сорока зі скуйовдженим волоссям і зім’ятим обличчям. Із квартири несло самогонною брагою.

СКАЧАТЬ