Байстрючка. Марія Хімич

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Е-е-е, – задумався Назар. – Пляшку ситра.

      – Ось, – одразу відкоркувала.

      – Дякую, – хлопець поклав на прилавок дрібняки й пішов геть.

      Такого перебігу подій я не очікувала і вражено простежила, як парубок віддаляється від мене. Зі ступору мене вивів дядько Мирон, який хотів купити шкалик і банку кільки для закуски.

      Завершивши роботу, перерахувала виручку й замкнула крамницю. Літо завершувало свій біг, у повітрі пахло осінньою безпросвітною тугою, і мені хотілося вити.

      – Зіно?! – покликав мене знайомий голос.

      Озирнулася – неподалік на лаві сидів Назар. Під його ногами валялася непочата пляшка ситра.

      – Зіно, я проведу тебе? – запитально ствердив зніяковілий хлопець.

      – Аякже, – погодилася.

      Усю дорогу Назар зі шкіри пнувся, залицяючись. Він розповідав мені кумедні та повчальні історії зі свого дитинства й армійського минулого, заглядав у вічі та постійно посміхався, ніби хтось узяв і голками пришпилив кутики його губ трохи вище до щік. Мене це тішило, і я відчувала себе кицькою, якій нарешті пофортунило дотягнутися до глечика зі сметаною.

      Хлопець радо згодився на пропозицію завітати до мого дому й попити чаю. Я ж віддала перевагу обсмаленій каві з цикорію. Можливо, Назара краще було б нагодувати борщем, настала ж пора вечері, та й тарілка з червоним відваром буряка зовсім не викликала б підозр.

      Я поставила перед хлопцем чашку із червонувато-коричневим чаєм та з цікавістю спостерігала, як він його п’є. Споживши, Назар благально простягнув до мене руки.

      – У мене місячні, – попередила його.

      – Нічого, я не гидливий, – заспокоїв мене хлопець.

      Після любощів його писок увесь був вимазаний, мовби Назар заляпався густим борщем. Не обтершись, він запропонував негайно одружитися. Такого поспіху я не очікувала, але про всяк випадок погодилася – навряд чи мені світила ще якась добра партія.

      Незабаром після весілля в нас народився син. Назар жартував, що малюк був зачатий тоді, одразу після чаювання. Волосся дитяти було рудим, аж червонуватим, хоч ні в моїй, ні в Назаровій родині подібних «кольорових» не спостерігалося. Щоб сусіди зайве не пліткували, я всім розповідала, що синочок як дві краплі святої водиці схожий на мого двоюрідного дідуся з Конотопа, якого ніхто, включаючи мене, в очі не бачив.

      Дія моїх чарів із часом послабилася, і Назар почав зиркати на всі боки й подумки залазити під спідниці гарним дівчатам. Мене це важко зачіпало і я звично додавала до домашніх страв, приготованих лише для чоловіка, особливі «спеції». Та складалося враження, що в Назара від тривалого споживання виробився до них імунітет.

      Мій поперек ніби хто огрів ломакою, коли різноока Катерина зайшла по сіль до крамниці й, косячи синім, підморгнула зеленим:

      – Маєш, Зіно, залізні нерви…

      – Тобто? – СКАЧАТЬ