Страшенно голосно і неймовірно близько. Джонатан Сафран Фоер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ як я його навчив. Я пробіг сто п’ять сходинок до нашої квартири, забіг у свою лабораторію, заліз у комірчину, увімкнув ліхтарик, і тоді аж відкрив конверт. Листа, що був усередині, надрукували, а не написали від руки; звісно, бо ж Стівен Гокінг не може писати руками – він хворіє на боковий аміотропний склероз, про що мені, на жаль, давно відомо.

      Дякую за вашого листа. Через те, що я отримую велику кількість листів, у мене немає змоги відповідати кожному особисто. Незважаючи на це, будьте впевнені, що я читаю та зберігаю всі листи із надією на те, що одного дня зможу гідно відповісти на кожен із них. А поки,

щиро ваш Стівен Гокінг

      Я подзвонив мамі на мобільний.

      – Оскаре?

      – Ти взяла слухавку ще до гудків.

      – Усе гаразд?

      – Мені потрібен ламінатор.

      – Ламінатор?

      – Є одна неймовірно важлива річ, яку мені потрібно зберегти.

      Тато завжди вкладав мене спати. Він умів розповідати найцікавіші у світі історії, а ще ми разом читали «Нью-Йорк таймс» і деколи наспівували «Я – Морж»,[8] бо це була його улюблена пісня, хоча я не міг второпати, про що вона, і це мене засмучувало. Найцікавішим було те, що читаючи разом газету, ми знаходили помилку майже у кожній статті. Іноді це були граматичні помилки, іноді – хибні географічні відомості, а часом статті просто не висвітлювали подію повністю. Я обожнював те, що мій тато був розумнішим за цілу «Нью-Йорк таймс» і те, що навіть крізь футболку можна було відчути щокою волосся на його грудях. І він завжди пахнув, ніби щойно поголився, навіть наприкінці дня. Поруч із ним мені було спокійно. І не треба було вигадувати нічого нового.

      Коли тато вкладав мене в ліжко напередодні того дня, найжахливішого дня у світі, я запитав його, чи справді наш світ – це лише пласка тарілка на спині велетенської черепахи.

      – Що, перепрошую???

      – А хіба не тому наша Земля стоїть на місці, а не падає крізь галактику?

      – Я справді зараз розмовляю з Оскаром Шеллом? Може, прибульці вкрали його мозок для дослідів?

      – Ми ж не віримо в прибульців! Тато сказав:

      – Земля падає крізь галактику, і ти це добре знаєш, друже. Вона постійно падає у напрямку Сонця. У цьому вся суть руху по орбіті.

      Тоді я запитав:

      – Звичайно, я це знаю, але звідки береться гравітація? Тато здивувався:

      – Як це – звідки береться гравітація?

      – Яка цьому причина?

      – А хіба на все мають бути причини?

      – Ні, звичайно.

      – Це було риторичне запитання.

      – Що це означає?

      – Це означає, що я поставив його не для того, щоб почути відповідь, а для того, щоб підкреслити зміст своїх слів.

      – Який зміст?

      – Що не на все мають бути якісь причини.

      – Але якщо немає жодних причин, то для чого тоді взагалі СКАЧАТЬ