Страшенно голосно і неймовірно близько. Джонатан Сафран Фоер

Чтение книги онлайн.

      – Це жарт. Хочете почути ще один, чи вам достатньо одного un œuf?

      Водій подивився через дзеркало на бабусю і запитав:

      – Що він таке говорить? Вона сказала:

      – Насправді, його дідусь любив тварин більше, ніж людей. Я знову звернувся до Джеральда:

      – Œuf! Дійшло?

      Я переліз назад, щоб не заважати Джеральду вести машину, бо ж за кермом треба бути надзвичайно обережним, особливо на шосе, по якому ми саме їхали. Бабуся знову почала до мене торкатися, що дуже дратувало, хоч я й намагався не звертати на неї уваги. Мама сказала:

      – Любий.

      – Oui? – відповів я, і тоді вона мене запитала:

      – Ти не давав часом ключа від нашої квартири поштареві?

      Так дивно, що вона спитала про це саме в ту мить, бо ця розмова була тоді ні до чого, мабуть, мама просто шукала тему, що могла б нас відволікти. Я уточнив:

      – Це не поштар, це поштарка.

      Вона кивнула, але якось розгублено, і запитала, чи я давав ключ поштарці. Я кивнув на знак згоди, бо раніше ніколи її не обманював. Я просто не мав на це причин.

      – Навіщо ти це зробив? – запитала мама, тож я відповів їй:

      – Стен. – А вона перепитала:

      – Хто?

      – Стен, наш швейцар. Іноді він бігає по каву, а я не хотів би пропустити жодної посилки, тож і подумав, що було б добре, якби Алісія…

      – Хто?

      – Алісія, поштарка. Якби вона мала ключі, то могла б заносити мої посилки одразу до нас додому.

      – Але ж я не дозволяю тобі роздавати ключі незнайомцям.

      – На щастя, Алісія не незнайомка.

      – У нашій квартирі багато цінних речей.

      – Я знаю. У нас багато чудових речей.

      – Ти ж знаєш, іноді люди видаються хорошими на перший погляд, проте це враження може бути хибним. А що, якби вона щось поцупила?

      – Вона цього ніколи не зробила б.

      – А якби зробила?

      – Але ж не зробила.

      – Що ж, а ключі від своєї квартири вона тобі дала?

      Мама, очевидно, дуже розлютилась на мене, хоч я і не розумів за що. Я ж не зробив нічого поганого. А якщо й зробив, то не знав, що саме було не так. І я точно зробив це ненавмисно.

      Про всяк випадок я пересунувся поближче до бабусі та запитав маму:

      – Навіщо мені ключі від її квартири?

      Вона розуміла, що я ще більше замикаюся в собі, а я розумів, що вона мене зовсім не любить. Я знав, що насправді, якби у нас був вибір, то вона б радше їхала на мій похорон. Я подивився на люк лімузина і уявив, яким був світ до появи стель. Мені раптом подумалось: чи є у печері стеля, чи насправді там немає нічого, окрім стелі?

      – Наступного разу порадься, будь ласка, зі мною, добре?

      – Не злися на мене, – попросив я, потім перехилився через бабусю і декілька разів розблокував і заблокував замок на дверях.

      – Я не злюсь на тебе, – відповіла СКАЧАТЬ