Страшенно голосно і неймовірно близько. Джонатан Сафран Фоер

Чтение книги онлайн.

      Вона прочинила двері трохи більше. Я запитав:

      – Ви знали Томаса Шелла?

      – Перепрошую?

      – Ви знали Томаса Шелла?

      Вона замислилась. Мені стало цікаво, над чим саме вона думала.

      – Ні.

      – Ви впевнені?

      – Так.

      У її голосі вчувалася якась невпевненість, коли вона казала «так», що наводило мене на думку, що вона була не до кінця чесною зі мною. Що вона могла приховувати? Я простягнув їй конверт зі словами:

      – Ця річ вам про щось говорить? Вона якусь мить дивилась на нього.

      – Не думаю. А мушу знати?

      – Тільки якщо вона справді про щось вам говорить, – відповів я.

      – Ні, не говорить, – сказала вона. Чомусь я їй не повірив.

      – Ви не проти, якщо я увійду? – запитав я.

      – Зараз не найкращий для цього час.

      – Чому?

      – Я зайнята.

      – Чим?

      – Хіба це тебе стосується?

      – Це риторичне запитання?

      – Так.

      – У вас є робота?

      – Так.

      – Яка?

      – Я працюю епідеміологом.

      – Ви вивчаєте хвороби!

      – Так.

      – Нічого собі!

      – Слухай, я не знаю, чого ти сюди прийшов, але якщо справа лише у конверті, то тут я тобі точно не зможу нічим допомогти.

      – Я хочу пити, – сказав я, показуючи на горло, що мало би підтвердити мої слова.

      – На розі є крамничка.

      – Власне, я діабетик, і мені потрібен цукор прудчій! Брехня номер тридцять п’ять.

      – Ти хотів сказати, тобі потрібен цукор хутчій?

      – Байдуже.

      Я був не в захваті від своєї брехні, а ще не вірив у можливість знати своє майбутнє наперед, просто я сильно захотів потрапити до неї в квартиру. У компенсацію за свою брехню я пообіцяв пожертвувати невелику суму для хворих, котрі справді страждають від діабету, якщо мені даватимуть більше кишенькових грошей. Вона тяжко зітхнула, наче почувалася неймовірно ніяково, але, з іншого боку, вона мене й не виганяла. З будинку долинув чоловічий голос. Вона запитала:

      – Хочеш апельсинового соку?

      – А кава у вас є?

      – Йди за мною, – сказала вона мені та пішла всередину квартири.

      – Як щодо немолочних вершків?

      Поки я йшов за нею, встиг помітити, що в квартирі було ідеально чисто і затишно. На стінах всюди висіли гарні фото, причому, на одному з них була гола вагіна афроамериканки, від чого мені одразу стало ніяково.

      – А де подушки від дивана?

      – Цей диван без подушок.

      – А це що таке?

      – Ти маєш на увазі картину?

      – Ваша квартира гарно пахне.

      Звідкись знову долинув чоловічий голос, цього разу страшенно гучний, неначе чоловік був у відчаї, але жінка не звернула на крик жодної уваги, СКАЧАТЬ