Страшенно голосно і неймовірно близько. Джонатан Сафран Фоер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ якщо я комусь розповім, побачене більше мені не належатиме», а натомість сказала:

      – Бо я твоя сестра.

      – Дякую.

      – Я можу дивитися, як ви цілуєтесь?

      – Чи можеш ти дивитися, як ми цілуємось?

      – Ти могла б мене попереджати, коли ви цілуватиметесь, а я могла б ховатись і спостерігати за вами.

      Вона засміялася так голосно, що могла б підняти в небо цілу зграю птахів своїм сміхом. Так вона казала мені «так».

      Іноді вони робили це за сараєм, що позаду будинку. Іноді за цегляною стіною на шкільному подвір’ї. Вони завжди робили це за чимось. Мені було цікаво, чи вона розповіла про мене йому. Мені було цікаво, чи вона відчувала на собі мій погляд, і чи це збуджувало її ще більше.

      Чому я напросилась дивитися? Чому вона погодилась?

      Я зверталась і до нього, намагаючись дізнатися більше інформації про засудженого на виправні роботи. Я зверталася до всіх.

      Гарненькій молодшій сестричці Анни

      Ось лист, про який ти просила. Мій зріст майже два метри. У мене карі очі. Мені часто казали, що у мене великі руки. Я хочу стати скульптором і одружитися з твоєю сестрою. Це все, про що я мрію. Я міг би написати й більше, але це все, що має значення для мене.

Твій друг,Томас

      Сім років по тому я зайшла до кав’ярні і побачила його. Біля нього крутились собаки, а поруч стояла клітка із пташкою. Наче не сім років пройшло, і навіть не сімсот років. Відстань між нами було неможливо виміряти роками, так само, як океан неможливо відміряти відстанню, потрібною, щоб його перетнути, так само, як неможливо полічити усіх померлих. Я хотіла втекти від нього і водночас я хотіла підійти до нього ближче.

      Я таки підійшла до нього.

      – Ти Томас? – запитала я. Він похитав головою. «Ні».

      – Це ти, сказала я. Я знаю, що це ти. Він знову заперечно похитав головою.

      – Із Дрездена.

      Він розтулив свою праву долоню, на якій було витатуюване слово «Ні».

      – Я тебе пам’ятаю. Я дивилася, як ти цілувався із моєю сестрою.

      Він витяг маленький записник і написав: «Я не розмовляю. Мені шкода».

      Я розплакалася. Він витирав мої сльози. Але він так і не визнав, що це справді він. Він ніколи цього так і не зробив.

      Ми провели той день разом. Увесь час мені хотілося його торкнутися. У мені боролися страшенно сильні почуття до нього, хоч я не бачила його стільки років. Сім років тому він здавався мені велетнем, а тепер – таким крихітним. Мені захотілось віддати йому гроші, які я отримала від агентства. Я не хотіла розповідати йому свою історію, але чекала, що він розповість мені свою. Я хотіла захистити його, і я була певна, що могла б це зробити навіть попри те, що не могла захистити саму себе.

      – Ти став скульптором, як ти хотів? – запитала я. Він мовчки показав мені свою праву долоню.

      Нам потрібно було стільки розказати одне одному, але СКАЧАТЬ