Страшенно голосно і неймовірно близько. Джонатан Сафран Фоер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ натискати на всі кнопки домофону, і проклинати усіх людей, які живуть у цьому дурному будинку. Я хотів наставити собі синців. А тоді я встав і знову натиснув на кнопку квартири 9Е. Цього разу голос одізвався відразу:

      – Чого. Ти. Від. Мене. Хочеш? Я відповів:

      – Томас Шелл був моїм батьком.

      – І що?

      – Був, не є. Він помер.

      Він нічого не сказав, але я зрозумів, що він досі тиснув на кнопку «розмова», бо я чув гудки у його квартирі, а ще подув вітер, який і я відчував тут, унизу. Він запитав:

      – Скільки тобі років?

      Я відповів, що мені сім, з метою викликати у нього співчуття, щоб йому захотілось мені допомогти.

      Брехня номер тридцять чотири.

      – Мій тато мертвий.

      – Мертвий?

      – Він уже не живий.

      Він нічого не відповів. Я знову почув гудки. Ми стояли, дивлячись одне на одного, на відстані дев’яти поверхів. Нарешті він сказав:

      – Він, мабуть, був ще молодим.

      – Так.

      – Скільки йому було?

      – Сорок.

      – Це занадто рано для того, щоб помирати.

      – Саме так.

      – Можна дізнатись, як саме він помер?

      Я не хотів про це говорити, але пам’ятав про обіцянки, які давав сам собі перед початком пошуків, тож я розповів йому все. Я знову почув гудки, і мені стало цікаво, чи він не втомився ще тиснути на кнопку. Раптом він сказав:

      – Якщо ти піднімешся до мене нагору, я подивлюсь на той ключ.

      – Я не можу піднятись нагору.

      – Чому?

      – Бо ви живете аж на дев’ятому поверсі, а я так високо не підіймаюсь.

      – Але чому?

      – Це небезпечно.

      – Тут абсолютно безпечно, повір.

      – Це поки що, доки нічого не трапилось.

      – Із тобою все буде гаразд.

      – Такі в мене правила.

      – Я вийшов би до тебе, – сказав голос, – але я просто-напросто не можу.

      – Чому?

      – Я хворий.

      – А мій тато мертвий.

      – Я під’єднаний до багатьох апаратів, ось чому я так довго йшов до домофону.

      Якби зараз я міг вчинити інакше, я обов’язково це зробив би. Але нічого не можна повернути. Я чув, як голос казав:

      – Алло. Алло. Будь ласка.

      Я просунув свою візитку під вхідні двері та кинувся втікати так швидко, неначе за мною хтось гнався.

      Аббі Блек жила у квартирі номер один будиночка на Бедфорд-стрит. Я йшов туди дві години і двадцять три хвилини й увесь час грав на тамбурині, від чого у мене сильно стомились руки. Над входом висіла невелика меморіальна дошка, яка повідомляла, що колись у цьому будинку жив поет Една Сент-Вінсент Міллі, і що цей будинок був найвужчим у цілому Нью-Йорку. Я не міг зрозуміти, якої статі був чи була Една Сент-Вінсент Міллі. Я спробував відімкнути двері ключем, проте він проліз лише до половини і застряг. Тоді я постукав у двері. Ніхто не відчиняв, хоча я чув голоси всередині будинку. Мені спало на думку, що квартира номер один мала б бути на першому поверсі, тож я постукав знову. СКАЧАТЬ