Страшенно голосно і неймовірно близько. Джонатан Сафран Фоер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Він запитав, чи не хотіла б я для нього позувати. Він написав це німецькою, і аж тоді я зрозуміла, що цілий день він писав лише англійською, а я говорила до нього англійською. «Так», – відповіла я німецькою. Так. Ми домовились про зустріч наступного дня.

      Його квартира більше нагадувала звіринець. Тварини були всюди. Собаки і коти. Десяток кліток із птахами. Акваріуми. Скляні коробки зі зміями, ящірками та комахами. Миші були у клітках, щоб не стати здобиччю котів. Наче я потрапила до Ноєвого ковчегу. Але в одному куті було яскраво і чисто.

      Він пояснив, що навмисно оберігав цей простір.

      – Для чого?

      «Для скульптур».

      Я хотіла запитати, від чого чи від кого він його оберігав, але так і не наважилась.

      Він вів мене за руку. Ми говорили десь із півгодини про те, що він хотів би створити. Я сказала, що зроблю все, що буде потрібно.

      Ми випили кави.

      Він написав, що відколи живе в Америці, не створив ще жодної скульптури.

      – Чому?

      «Я не міг».

      – Але чому?

      Ми ніколи не говорили про минуле.

      Він відсунув засув димоходу, хоча я не зрозуміла, навіщо. Із іншої кімнати долинав спів пташок.

      Я зняла одяг.

      Я підійшла до дивана.

      Він дивився на мене. Це вперше я стояла оголеною перед чоловіком. Цікаво, чи він про це здогадався.

      Він підійшов до мене, і почав рухати моє тіло так, неначе я була лялькою. Він поклав мої руки за голову. Потім трохи зігнув мою праву ногу. Я подумала, що його руки були такими жорсткими на дотик через те, що він ліпив скульптури. Він опустив моє підборіддя. Розвернув мої долоні. Його увага залатала ту діру, що була всередині мого світу. Я повернулась до його квартири і наступного дня. І через день.

      Я припинила шукати роботу. Його погляд став моїм світом. Заради нього я була готова відмовитися від усього іншого.

      Дні стали однаковими, як дві краплі води. Спочатку він описував те, що збирався зробити. Я відповідала, що зроблю все, що буде потрібно. Ми пили каву.

      Ми ніколи не говорили про минуле. Він відсував засув димоходу.

      Із іншої кімнати чувся спів пташок.

      Я роздягалася.

      Він мене правильно вкладав. Він ліпив із мене скульптуру.

      Іноді я думала про ту сотню листів, які я розкладала на підлозі своєї кімнати. Якби я їх не збирала, чи горів би так яскраво наш будинок? Після кожного сеансу я розглядала скульптуру. Він ішов годувати тварин. Він залишав мене наодинці зі скульптурою, хоча я ніколи його про це й не просила. Він усе розумів.

      Після декількох сеансів стало зрозумілим, що ліпить він не мене, він ліпить Анну. Він намагався відтворити ту дівчину, із якою був знайомий сім років тому. Він дивився на мене, коли ліпив, проте бачив її. Позувати доводилось щоразу все довше. Він більше мене торкався.

      Більше часу витрачав на те, щоб правильно мене посадити. Цілих десять хвилин він витратив, згинаючи і розгинаючи моє коліно. Він розтуляв і стуляв мої долоні.

      «Я сподіваюсь, СКАЧАТЬ