Люби ближнього твого. Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ якій ви підлягаєте в разі повернення. Ось тут, з правого боку.

      Урядовець запалив сигарету. Керн, мов заворожений, дивився на гладку старечу руку з товстими жилами, що тримала сірник. Через дві години цей чоловік позамикає шухляди свого стола й піде вечеряти. Після вечері, напевне, зіграє партію в тарок, вип’є одну-дві склянки молодого вина; годині об одинадцятій позіхне, гукне кельнера, розплатиться і скаже: «Втомився я сьогодні… Піду додому. Спати». Додому. Спати… У цю годину прикордонні ліси оповиє темрява, ворожа, моторошна пітьма, і загублена в цій пітьмі, самотня миготлива іскорка життя – Людвіг Керн утомлено чвалатиме, охоплений тугою за людьми і страхом перед ними. Що ж його відрізняє від оцього знудженого урядовця за письмовим столом? Тільки клаптик паперу, що називається паспортом. Кров їхня має однакову температуру, очі – однакову будову, нерви реагують на однакові подразники, думки їхні йдуть однаковими шляхами – а проте їх розділяє безодня, ні в чому вони не рівні, що для одного – насолода, те для другого – мука, один – імущий, другий – позбавлений усього; і безодня, що їх розділяє, – це всього лиш невеличкий аркушик паперу, на якому написано тільки прізвище та ще кілька нічого не вартих відомостей.

      – Ось тут, праворуч, – повторив урядовець. – Ім’я й прізвище.

      Керн насилу опанував себе й підписався.

      – Вибирайте, до якого кордону вас одвезти.

      – До чеського.

      – Гаразд. За годину поїдете. Вас повезе супровідник.

      – У мене лишилися деякі речі в готелі, де я жив. Можна спершу піти забрати їх?

      – А що за речі?

      – Валізка. Білизна тощо.

      – Гаразд. Можна буде зайти дорогою на вокзал. Скажете поліцаєві, який вас супроводитиме.

      Інспектор одвів Керна назад до камери й забрав Штайнера.

      – Ну що там? – нетерпляче запитав Керна Пулярка.

      – За годину нас випустять.

      – Єзус Христус! – вигукнув поляк. – Знову йди поневіряйся…

      – А ти б хотів тут зостатися? – спитав Пулярка.

      – Якби годували краще… та робітка яка-небудь, підмітайлом чи що, то з дорогою душею.

      Керн вийняв хусточку й заходився чистити свій костюм. Сорочка за ці два тижні дуже заносилася, й він перевернув манжети на другий бік. Він весь час намагався оберігати їх. Поляк, дивлячись на нього, сказав:

      – За рік-два тобі це буде вшистко єдно.

      – Куди ж ти тепер? – спитав Керна Пулярка.

      – В Чехію. А ви? В Угорщину?

      – До Швейцарії. Я вже надумався. Ходімо зі мною. А звідти, як піймаємось, попросимось до Франції.

      Керн похитав головою.

      – Ні, я спробую дістатися до Праги.

      За кілька хвилин привели назад і Штайнера.

      – Знаєш, як звуть того поліцая, що вдарив мене, коли нас забирали? – спитав він Керна. – Леопольд Шефер. Живе на Траутенаугассе, двадцять СКАЧАТЬ