Люби ближнього твого. Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

      Арештованих привезли до поліційного відділка на Елізабетпроменаде. З Керна та Штайнера зняли наручники, потім їх увіпхнули слідом за всіма іншими до великої напівтемної камери. Більшість арештантів сиділи мовчки. Вони вже звикли чекати. Тільки гладка блондинка-хазяйка й досі лементувала.

      Десь о дев’ятій годині їх по одному почали виводити. Керна завели до кабінету, де сиділи два поліцаї, писар у цивільному, офіцер, що керував облавою, й літній обер-комісар. Обер-комісар сидів у простому дерев’яному кріслі й курив сигарету.

      – Персональні дані, – сказав він писареві.

      Писар, щуплявий прищуватий чоловічок, спитав несподівано гучним басом:

      – Ім’я й прізвище?

      – Людвіг Керн.

      – Дата й місце народження?

      – Тридцяте листопада тисяча дев’ятсот чотирнадцятого року, Дрезден.

      – Німець, виходить?

      – Ні. Без підданства. Позбавлений.

      Обер-комісар звів на нього цікавий погляд.

      – У двадцять один рік? Що ж ви таке накоїли?

      – Нічого. Батька мого позбавили громадянства, а що я тоді був неповнолітній, то й мене теж.

      – А батька за віщо?

      Керн хвилинку помовчав. Рік життя в еміграції навчив його зважувати кожне слово в розмові з офіційними особами. Нарешті він сказав:

      – За політичну неблагонадійність. На підставі брехливого доносу.

      – Що, єврей? – спитав писар.

      – По батькові. По матері – ні.

      – Ясно…

      Обер-комісар струсонув попіл сигарети на підлогу.

      – А чому ви самі не залишились у Німеччині?

      – Бо в нас одібрали паспорти й усіх вислали. Якби ми лишились, нас посадили б за ґрати. А вже як сидіти, то краще деінде, ніж у Німеччині.

      Обер-комісар сухо засміявся.

      – Ще б пак! А як же ви перейшли кордон без паспорта?

      – На чеському кордоні тоді досить було звичайного посвідчення з місця проживання… Їх у нас не відібрали. З таким посвідченням дозволялося перебувати в Чехословаччині три дні.

      – А далі?

      – Далі нам дали тримісячний дозвіл на проживання. Потім довелося виїхати.

      – Ви давно вже в Австрії?

      – Три місяці.

      – Чому ви не з’явились одразу до поліції?

      – Бо мене тоді негайно вислали б.

      – Так-так… – Обер-комісар ляснув долонею по бильцю крісла. – Звідки ви все це так добре знаєте?

      Керн, звісно, не зізнався, що він із батьками, потрапивши вперше до Австрії, зразу ж з’явився до поліції і що їх того ж таки дня нишком випхали назад за кордон. А повернувшись, вони вже не пішли в поліцію.

      Він тільки спитав:

      – А хіба неправда?

      – Ваше діло відповідати, а не питати, – грубо обірвав його писар.

      – Де ж ваші батьки тепер? – спитав обер-комісар.

      – Мати СКАЧАТЬ