Люби ближнього твого. Еріх Марія Ремарк

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Там було п’ятеро в’язнів, серед них і поляк, що спав з ним в одній кімнаті. За чверть години привели й Штайнера. Він сів біля Керна.

      – Що, вперше в клітці, синку?

      Керн кивнув.

      – Ну, і як воно? Сам собі здаєшся горлорізом, еге?

      Керн кисло всміхнувся.

      – Десь так. У мене ж про тюрму, сам знаєш, яке багате уявлення.

      – Це ще не тюрма, – зауважив його Штайнер. – Це тільки арешт. Тюрма ще попереду.

      – А ти вже був там?

      – Був. Першого разу це тебе дуже гнітитиме. Потім ні. Особливо взимку. Принаймні маєш на якийсь час спокій. Адже людина без паспорта – це мертвяк у відпустці. Що йому ще лишається, як не лягти назад у домовину?

      – А з паспортом? Однаково ж і з паспортом ніде за кордоном не дістанеш дозволу працювати.

      – Авжеж, що ні. Паспорт тільки дає тобі право спокійно здохнути з голоду. Не ховаючись. А це вже чимало.

      Керн не відповів. Він сидів, втупивши порожні очі в одну точку.

      Штайнер ляснув його по плечу.

      – Вище голову, хлопчику! Зате тобі випало щастя жити в двадцятому столітті – столітті культури, прогресу й гуманності…

      – Скажіть, а їсти нам тут дадуть чи ні? – спитав раптом низенький лисий чоловічок, що сидів у кутку на нарах. – Кави хоча б…

      – Чого ж! – відказав Штайнер. – Подзвоніть тільки, й кельнер принесе вам меню. Тут є чотири різних обіди, на вибір. Чорна ікра, звичайно, a discretion[1].

      – Їжа тут бардзо погана, – озвався поляк.

      – О, це ж наш Єзус Христус! – Штайнер зацікавлено обернувся до нього. – Так ти тут уже своя людина?

      – Бардзо погана, – повторив поляк. – І мало…

      – Господи Боже! – зойкнув лисий у кутку. – А в мене ж у валізі смажена курка лишилась! Коли ж нас випустять звідси?

      – Через два тижні, – відповів Штайнер. – Це звичайна норма для безпаспортних емігрантів. Чи не так, Єзусе Христусе? Ти ж знаєш!

      – Два тижні, – потвердив поляк. – Альбо й більше. Їсти дають бардзо мало. І бардзо погане. Ріденьку юшечку.

      – От лихо! Адже ж моя курка за цей час зіпсується. – Лисий застогнав. – Перша моя пулярка за останні два роки! Мідяк до мідяка складав на неї. Сьогодні збиравсь нею пообідати…

      – А ви перетерпіть до вечора, – порадив Штайнер, – а тоді уявіть собі, ніби вже з’їли її, от вам і полегшає на серці.

      – Не меліть чортзна-чого! – визвірився на Штайнера лисий. – По-вашому, це однаково? Аби язиком плескати! Пулярки-то я не їм! Та ще й на завтра на сніданок думав стегенце залишити…

      – Ну, то перетерпіть до завтра до обіду.

      – А мені воно байдуже, – встряв поляк. – Я не їм пулярок.

      – Ще б пак тобі не байдуже! Не в твоїй же валізі вона лежить, – огризнувся лисий із кутка.

      – Хоч би й у моїй, то байдуже. Я їх нігди не їм. Терпіти не можу. Мені од них з душі верне. – Поляк з вельми вдоволеною міною пригладив бороду. – Мені за ті пулярки байдуже.

      – Господи, СКАЧАТЬ